Я з алкоголем зустрівся на 10-у році життя…

 

 Мій перший контакт з алкоголем стався у віці 10 років. П’яний до нестями, так що я не розумів де знаходжуся, і весь світ перевертався довкола мене догори ногами. Після цього першого контакту з алкоголем я був дуже хворий, була блювота і у мене жахливо боліла голова. Я тоді подумав, що алкоголь не для мене і мені не смакує пиття самогону або горілки. І так буде на все моє життя. Дійсно, деякий час не було алкоголю в моєму житті.
Наступний контакт з алкоголем відбувся через років п’ять і став, як би брамою до пекла. Я опинився в такій компанії, де всі пили і мої випивки стали частішими. Вже у віці 14 або 15 років і прийшов додому п’яний і ніхто не звернув на це особливої уваги, тому що в моїй родині всі зловживали алкоголем. Тепер я розумію, що моя мати була залежною від алкоголю. Алкоголіками були батько і мій дядько. Алкоголіком був і мій вітчим. У домі гнали самогонку і влаштовувалися п’яні розборки. Так, під час п’яної сутички загинув мій батько. Дядько наклав на себе руки під час приступу білої гарячки. До мами навідувалися такі самі пияки, як вона. Серед них як правило були люди з кримінальним минулим. Один з них врешті став моїм вітчимом. Він знайшов у моїй особі не тільки приятеля по пляшці і співрозмовника, а й співучасника злочинів. І це не зважаючи на мій молодий вік.
Допоки я лишався на волі, здобич грошей для того щоб купляти алкоголь стала моєю єдиною кінцевою метою. Щодня час витрачався тільки на те, щоб віднайти спосіб вчинення злочину, або на його виконання. Нічого, крім алкоголю не цікавило мене у цьому житті. Я маленький на зріст та щуплий «працював» на вітчима, влізаючи через кватирку у помешкання. Якщо вдавалося, відчиняв двері і ми з вітчимом виносили аудіо та відео техніку, гроші, посуд тощо. Після «роботи» більша частина грошей пропивалася. Я пив всюди, де міг, падав й засинав де прийшлося. Я не звертав уваги де й на чому я сплю, та як я виглядаю. Одного разу у помешканні, до якого вліз через відкриту кватирку знайшов у барі пляшку горілки. Не втримався і випив її, а через деякий час заснув на підлозі. Зрозуміло, чим би закінчилася моя пиятика, якби до квартири повернулися господарі. Вітчим, не до чекавшись мене, через деякий час, ризикуючи, бути поміченим сусідами, відкрив ззовні двері й витягнув мене на вулицю.
Я пам’ятаю останні дні свого пиття на свободі. Це був суцільний жах, який тяжко забути. Цей період тривав майже рік. Майже весь цей час провів частково у підвалі на теплотрасі, а також у лісі, де я пив і там спав. Я не звертав уваги, що сестра турбується про мене, де я і чи я ще живий.
Кожен зі своїх злочинів ми зробили під впливом алкоголю. Коли мені не вистачало грошей йшов, на спиртозавод щоб красти спирт і продовжував пити. Сестра завжди попереджала мене, ти закінчиш або у в’язниці, або у канаві. Я ж як завжди, був «мудріший» і казав: «Добре, кращого мені не потрібно – у канаві так у канаві, у в’язниці так у в’язниці…» Я йшов робити свої справи.
І, як завжди, сестра мала рацію – так довго не могло продовжуватися. Одного разу я пішов на крадіжку на «точку» де продавали палену горілку. Хазяйка квартири вийшла на хвилину вигуляти песика, я вдерся до її помешкання, знайшов у столі грошей близько 300 гривень і декілька пляшок паленого спирту, заїхав на ліфті на останній поверх цього ж будинку, де влаштував собі «празник душі», де мене й знайшли й доправили до відділку міліції. На мене повісили навіть ті крадіжки, які я не скоював. Далі, був суд.
На даний момент я знаходжуся у в одному з виховних закладів Львова, де я веду групу за Програмою «12 Кроків і 12 Традицій». Тут я познайомився з програмою АА, коли до нашої колонії за запрошенням керівництва приходили члени спільноти АА. Тоді прийшов до висновку, що я хворий алкоголік і радий був почути від друзів, які ділились своїм досвідом, як більше не пити, як жити без алкоголю.
На початку не допускав навіть думки, що я алкоголік. Я не міг вимовити додаток до ім’я: «Я – алкоголік!» Але з часом я зрозумів, що без визнання цього одужання не буде. На сьогоднішній день з багатьма речами я повинен змиритися.
Сьогодні, рішуче сказавши, що я алкоголік, я можу слухати те, що друзі говорять на засіданні. Слава Богу, що я тверезий, і я можу нести звістку про це тим, хто як і раніше страждає алкоголізмом.
Андрій 37 років (Львівська виправна колонія №N)