Грейс            Вона приєдналася до А.А. у віці 24 роки.

"Порожнеча всередині мене була заповнена..."

Я завжди почувалася інакшою, ніж інші люди, і багато в чому я є такою: іспанка в ото­ченні білих протестантів англосаксів. Мене удочерили і мій батько був алкоголіком. Пристосуватися було нелегко, але я дуже старалася. Я змінила свій характер, одяг, і акцент. Коли я вперше по-справжньому випила, то також намагалася пристосуватись, — цього разу до своїх колег.

Після успішного закінчення школи, я знай­шла власне помешкання й пішла працювати секретаркою у велику бухгалтерську фірму. Я була дуже задоволена, що працюю в такій ві­домій компанії з щотижневою зарплатою і можливістю здійснення моїх мрій. Я планува­ла продовжити навчання ввечері і здобути ступінь у коледжі, стала соціологом.

Але, наскільки я раділа, настільки й бояла­ся. Боялася, що не підійду своїм вишуканим колегам, боялася, що мій іспанський акцент відштовхуватиме людей, боялася, що не "справ­люсь" з обов'язками виконавчого секретаря.

В перший день моєї роботи декілька інших секретарок запросили мене на обід. Ми пішли в гарне місце і всі вони замовили випивку пе­ред обідом, і з їхніх розмов я зрозуміла, що во­ни часто так робили. До цього я куштувала ли­ше розбавлене вино на спеціальні оказії вдо­ма, і знала, що я не повинна замовляти порції розведеного вина, тому я попросила джин з тоніком, саме це пили й інші.

Мені сподобалаось. Я стала блондинкою, високою, чарівною і дуже розкутою. Після цього як ходила до кафе після роботи разом з іншими регулярно, — спочатку лише раз на тиждень, і кінець кінцем щовечора. Я пила в обід, не тільки в день зарплати, а кожного дня. Мене дивувало насправді, що в мене велика витривалість до алкоголю. Здавалось, я завжди пила більше за інших, і хоч їм деколи ставало погано, вони встрявали в халепи чи похмеля­лися вранці. Я не робила цього ніколи, на початках. Пізніше, прийшовши в А.А., я дізналася, що велика витривалість до алкоголю часто є озна­кою, що справжня біда попереду.

Як би мені не подобалось пиття і те відчуття, яке воно давало, в мене почали розвиватися внутрішні конфлікти. Через те, що я витрачала багато грошей на пиття, то не мала що відкла­дати на вечірню школу; деякі хлопці, з якими я зустрічалася, допікали мені, коли я відмовля­лася від чогось більшого, ніж пиття; мої старі приятелі перестали включати мене в свої плани, бо я завжди ставила пиття на перше місце. Все це сталося дуже швидко, за два роки, все, що я могла робити, — це ходити на роботу і пити.

Але моє пиття змінилося. Те чудове "підне­сення" перших разів минулося. Я почувалася, ніби увесь час мала грип, і почала пити різні речі — віскі, пиво, вино, горілку, — прагнучи зловити той "кайф". Все, чого я досягла, — тупе, болісне відчуття, — і паранойа.

Увесь час я трималася на одній роботі, але робила її по-своєму. Коли дзвонив телефон, чи мене викликав шеф, то мене охоплював жах. Автобусні зупинки, транспорт, речі рухомі і нерухомі, — все лякало мене. Мені ніколи не спадало на думку, що мій психічний стан пов'язаний з моїм питтям. Наступні декілька років моє пиття продовжувалося за тією са­мою схемою — щодня протягом тижня, на за­бавах у вихідні, завжди з кимось, і ніколи на самоті. Але хоча не змінювалася схема мого пиття, однак, я змінювалась. Я робила все, чого присягалася ніколи не робити раніше. Я нена­виділа себе за те, що робила, і за те, чого не ро­била. Життя здавалося безглуздим і я відчува­ла внутрішню порожнечу. Я не знала, що кра­ще, — жити чи вмерти.

Настав час, коли я втратила витривалість до алкоголю і почала відразу дуже п'яніти. Зда­валося, що навіть ті, з ким я пила, обтяжува­лись мною, бо я починала голосні суперечки на людях, забирала хлопців своїх подруг до себе додому, або тратила пам'ять у жіночих туалетах по цілому місті. Час від часу я подумувала, що пиття було причиною зміни моєї особистості. Але переважно я просто думала, що божеволію. Я давала собі багато обіцянок: відкладу гроші на навчання, знайду якісь захоплення, перегля­ну фільми, візьму відпустку, заведу нових дру­зів. Все марно. Я не могла робити нічого, окрім того, що пити і завдавати прикрощів.

Не раз я чула оголошення А.А. по радіо, чи бачила в магазинах книжки про алкоголізм, і запитувала себе: "Невже це про тебе, Грейс? Хі­ба ти алкоголік?" але я знала, що це так. Я ще працювала, я була надто молода, і я була жінка. Але ці оголошення по радіо та обкладинки, очевидно, пустили паростки, бо слово "алкого­лік" почало працювати на мене.

Десь у той час наша компанія розробила про­граму допомоги службовцям (надалі ПДС),  де були всілякі збори і брошури про те, як це добре, коли будь-який службовець, що має проблеми, мо­же кудись піти, поговорити і отримати без­платну допомогу. Безумовно, я відчувала, що мені це потрібно, але не знала, якої саме допо­моги потребую.

Проте, мій шеф знав. Він помітив, що щось було не так і це виявлялося в моїй роботі і в моєму ставленні. Я дуже поважала його і коли він заговорив зі мною про неполадки в моїй роботі і перепади мого натрою, то я почувалася дійсно сердитою і приниженою. Через те, що я любила його і потребувала зберегти роботу, то погодилась поговорити з людьмиз ПДС і отримати якусь допомогу. Але я все ще не зна­ла, яку — психлікарня, таблетки, позика на навчання, порядний хлопець? Що саме?

Жінка з ПДС, з якою я поговорила, все дуже спростила. Вона була дуже делікатна, а мій гнів і агресивність могли відповісти, як я це відчувала, лише на доброту. Задавши мені багато запитань, — але й вислухавши, дійсно вислухавши, — вона сказала: "Розкажи мені про своє пиття, Грейс". Я була приголомшена.

При мені ця добродійка подзвонила одній жінці, котра стала моїм першим контактом з А.А. Тоді я поговорила з нею і теплий голос про­мовив: "Найгірше залишилось позаду, Грейс". Я плакала і плакала з полегшенням. Якимось чином, я сподівалась, що вона права.

Того вечора, разом з цією жінкою, я відві­дала збори А.А., попри весь свій страх, — я бо­ялася, що в мене не вийде, що я не впишуся, — там я відчула атмосферу справжнього прий­няття, якого я ніколи не забуду. Я не пам'ятаю, що казали люди, лише пам'ятаю, що я відчува­ла. Я почувалася як вдома і хотіла залишитись.

На перших порах я думала, що не зможу кинути пити, бо не була тверезою вже шість років. Але з часом я побачила, що можу пере­стати пити, один день на раз. Я ходила на різні збори відкриті, закриті, для початківців, для молодих людей, для жінок, і всі вони подо­бались мені. Склад людей в А.А. дійсно схви­лював мене. Особливо я любила слухати, як різні люди діляться про те, як вони використо­вують Дванадцять Кроків для видужання від хвороби алкоголізму. Очевидно є стільки різ­них шляхів використання Дванадцяти Кроків, скільки є членів А.А., і це чудово для мене. Ми дуже подібні, але ми також індивідуальні особи. Я шукаю свій власний шлях бути собою. Зараз я твереза в А.А. вже три роки. Моє життя і самопочуття значно покращились. Сьогодні я маю більше друзів, ніж за все попе­реднє життя. Порожнеча всередині мене була заповнена, і в А.А. я знайшла те, чого завжди шукала: прийняття себе та інших людей. Я почуваюся по-справжньому щасливою, що, завдяки своєму іспанському походженню, я двомовна і можу допомогти іспаномовним жінкам, які щойно прийшли до А.А. Нарешті я змогла відкласти трохи грошей, щоб піти в вечірню школу, і через пару років я отримаю ступінь з соціології. Усе чудово, коли можеш складати плани сьогодні, будучи абсолютно впевненим, що зможеш їх виконати. Коли я вперше прийшла в А.А., то хотіла лише пере­стати приносити біль. Сьогодні я хочу продов­жувати жити.