Блог Юрека / Мені було 19 років... 


  Мене покликали  до армії. Я хотів швидко відбути службу та почати заробляти великі гроші, яких потребував.  Та поїхав до армії.

Вже на початку служби  вперше п'яним лежав  у рові. І після того, як правило,  було вже тільки гірше. Брак відповідальності та егоїзм - такими  були мої принципи. Скільки  разів дивом   уникнув  тяжких наслідків, скільки разів  напивався на службі, на полігоні, скільки разів я був на варті з великим похміллям. Скільки   разів я поводився непередбачувано, по-дитячому, тяжко порахувати, а описати цього я не можу. Це чудо, що  не закінчив службу  у в'язниці,  хоч військовий арешт мене не обминув. Але як і  в багатьох інших випадках, тоді хтось піклувався та дбав про мене. Тільки я цього не знав. Кінець служби і перше розчарування. Мене не хотіли прийняти до підприємства, в котрому  працював до війська. «Як то?  Я ж  був найкращим, все вмів та на всьому розумівся, найкращий друг для всіх та чудовий фахівець.» Саме так я тоді думав. Тепер  знаю,  чому руками і ногами відхрещувалися від мене. Тоді я занадто себе обманював та собі брехав.

Це були часи (так це тепер  бачу), коли я став повністю жити у  світі уявлень та обману, котрий ми, алкоголіки, знаємо дуже добре.  Я довершено маніпулював не тільки людьми, що навколо мене, але також, а може ,навіть ,перед усім, самим собою. Тільки самообман дозволяв мені жити спокійно, скидаючи вину на всіх людей навколо, не зауважуючи  своєї поведінки,  дозволивши собі безкритично погоджуватися зі своїми вчинками. Чергові підприємства, чергові службові посади і чергові професії.  І нечасті  проблиски свідомості, коли  прокидався вночі, у парку на землі, біля автовокзалу, бо  не вдалося  вчасно добратися до автобуса. Це один з рідкисних випадків, коли я пишався собою, бо не повертався  п'яним за кермом. Я не хотів знати, що все ж таки, багато разів повертався, а цього разу ні, просто тому, що не був у змозі сісти за кермо оскільки в голові мав карусель. Тоді я вже зустрічався зі своєю тепернішньою дружиною. Але й у  тому плані не був собою. Приходив до неї коли був тверезим, а повертаючись додому, заходив до свого улюбленого бару. Коли був п'яним, тоді не приходив. Брехня і лицемірство, незріла поведінка паразита. Цілий  Юрко...

Я відкрив перше підприємство. Воно довго не проіснувало,  оскільки з'явилися борги.  Чимскоріш його закрив, а мої батьки сплачували  за мене борги , бо... я готувався до шлюбу. Звісно, що дівчина ні про що не знала. Та може й знала, але, напевне, я все скинув на поганого спільника, незалежну дію долі, або клієнта, який ніби то не заплатив. Потім шлюб, перша дитина і нарешті робота з добрим заробітком. Можна б сказати - ідилія. Так було на початку. Але в мене була старанно приховувана проблема. На «щастя» моя робота була пов'язана з частими відрядженнями, спершу в Польщі, а потім у світі. Завдяки тому я міг жити так, як мені подобалось. Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Казахстан, Молдова - це були мої регіони, я їх полюбляв. З оплати відряджень  міг витрачати  на алкоголь більше, ніж більшість людей за місяць на їжу. В Англії, Іспанії і т.д. було складніше, але й там я собі радив. Так мені здавалося...   Бо вже тоді я був безсильним, от тільки  не хотів цього побачити.

Через кілька років я дізнався, що вже тоді люди в підприємстві казали, що, ймовірно, в мене проблема, бачили пляшки в моїй шафці, хтось раз, другий бачив, як я сам випивав на роботі. А у відрядженнях... На початку після роботи   ходив до готелю, а по дорозі купляв пляшку. Часом виходив по другу. І так до другої-четвертої години ночі, а зранку сідав до машини. Після кількох років роботи, їдучи у відрядження, я вже думав про вечір. Не один раз, коли я доїхав до клієнта, вигадував дурниці, що не маю запчастин, тільки тому, щоб їхати до готелю вже в годині 10, 12  та завершити наступного дня... або й ні. Скільки ж разів я пив в підприємстві клієнта, хоча б однин коктейль , щоб завершити роботу.

Це був час, коли я підсвідомо помічав проблему. Пам'ятаю, постійно собі обіцяв, що сьогодні не питиму. А після того завжди допускав одного дрінка. Та їхав по невелику пляшку, але завжди, коли вже був у крамниці, купляв більшу. Брехав собі, що так буде дешевше та стане мені на 2-3 дні. Ніколи не вистачало. Я вже тоді зовсім не керував своїм життям.

(перкладали Кшиштоф )