Я Сергій, мені 46 років і я алкоголік. Але вже понад десять років я не п"ю.

 

 Я Сергій, мені 46 років і я алкоголік. Але вже понад десять років я не п”ю. Шлях до одужання триває всі ці роки, а життя таке коротке. І більша частина життя пройшла в алкогольному дурмані та жахливому похміллі. Доводилося розриватися між сім”єю, роботою та згубною звичкою. З дитинства я боявся, що успадкую залежність від батьків- п”яниць. Коли у 20 років я увечері у дворі з хлопцями випивав портвейн або коньяк, мені й на думку не спадало, що це початок усіх моїх бід. З”явилася сім”я, пішли побутові та фінансові проблеми. Їх я намагався втопити у чарці горілки. Спочатку я випивав 200 граммів вечорами, щоб упоратися з нелегкою ношею домашніх турбот. Потім доводилося похмелятися вранці, щоб піднятися з ліжка, і випивати на роботі, щоб голова почала працювати. Але навіть коли я пив, поки не побачу дна пляшки з горілкою, не визнавав себе алкоголіком. Думав, що п»ю не менше за інших. Але рідні, які мене оточували, не витримали моральних знущань і здали мене вперше до витверезника. А звідти — на державне лікування. З того часу я 17 разів лікувався. Благо, що лікарні та диспансери були безкоштовними, тільки потім доводилося відпрацьовувати на виробництві. Кілька разів підшивався, кодувався, чистив кров, ходив до бабусь-цілительок та екстрасенсів. Витрачав шалені гроші. Якщо підрахувати, то тільки на горілку за 20 років пияцтва пішло близько 80 тисяч гривень. Роботу, сім»ю та квартиру я дуже швидко втратив. Двічі намагався покінчити життя самогубством. Але залишився живий. Мама сказала, що у Бога є на мене якісь плани. І прийшло усвідомлення того, що алкоголь оволодів мною, і ніколи самому не вибратися з цього рабства. Я всю ніч молився Богу і просив його допомогти мені виплутатися з цього болота. Пригадав, що колись у п»яному запамороченні записував номер телефону довіри. Зателефонував туди, вони порадили мені піти в групу анонімних алкоголіків. Наступного дня я прийшов на збори. Прийняли мене дуже добре. Запитали, скільки часу я вже тверезий. Я відповів, що одну годину і 45 хвилин. Усі добродушно засміялися і почали ділитися досвідом, розповідати їхній перший день тверезості. І з»явилася думка, що надія є, тому що їхні історії були дуже схожі на мою. А зараз вони вже тверезі: хто місяць, хто півтора року, а дехто й 10—20 років. На наступних зборах я заявив, що не п»ю цілий день. Усі аплодували, а я навіть сльозу пустив. Тепер я розумію, що саме ця підтримка, досвід та спілкування дали мені сили не взяти в руку чарку в той день і ось уже протягом багатьох років. Я досі відвідую групу анонімних алкоголіків. Вдячний Вищій силі за те, що дає мені силу не випити першу чарку, за якою піде прірва. Сьогодні я не п»ю (не користуюся ліками зі спиртом, не причащаюся в церкві) і хочу дати пораду всім хворим на алкоголізм: вихід є. Варто визнати свою безпорадність перед випивкою, мати бажання звільнитися і поділитися своїм нещастям з такими ж хворими людьми.
Так, я кинув пити, але все життя буду алкоголіком. Це невиліковна хвороба, як рак або СНІД. Сьогодні у мене сім»я, народився маленький синочок, маю приватний бізнес. Раніше я й думати не міг, що сяду за кермо автомобіля. Думав, що навчитися користуватися комп»ютером і увійти до інтернету під силу лише космонавтам. Але я зараз спілкуюся, ділюся досвідом з такими ж алкозалежними з різних країн за допомогою електронної пошти. Вихід є, і я його знайшов. Тепер допомагаю відшукати його іншим.