Є спосіб !!!

“O! Я знайшла чудодійний вихід! Ці люди мені допоможуть! Вони чимось подібні до мене. Якщо буду сюди приходити, тоді більше не нап’юся!!!” – такі думки крутилися в моїй голові, коли я сиділа на своєму першому зібранні AA. В серці зародилася надія. Останнім часом я напивалася щоденно. Я пила все, що було з алкоголем. Я не нехтувала похмилятися  ані аптечними настойками, ані брашкою, ані парфюмерією. Я пила в компанії і на самоті. Напивалася так, що втрачала орієнтацію в часі. Я не знала чи це день, чи ніч, ранок чи вечір, робочий день чи вихідний. Часом ставалося, що я пробуджувалася в незнайомому місці. Що я робила ввечері? Як сюди потрапила? Але як мене боліла душа – важко передати словами. Це жахливо- розпач, почуття вини, жаль до себе, самотність, страх перед людьми і т.д. І знову похмілля, я вже не знала, від чого мене так трясе, від страху чи токсикації.
«Забирайте свою алкоголічку, я не можу з нею більше жити,  позбавлю її  материнських прав» - це були останні слова мого чоловіка, коли він привів мене до моїх бaтьків. Так розпалася моя сім’я. Через пиття втратила роботу. Усі пристойні друзі відвернулися від мене. Ніхто не хотів зі мною мати жодних справ, крім тих нещасних пияків, яких я сама ще 5 років тому зневажала. Мені 27 років, і мені здалося, що я потрапила  в глухий кут, з якого немає жодного виходу. Життя закінчилося! І що? Це все? Але ж я ще молода! Мій пропитий мозок бачив єдиній вихід – самогубство. Після чергового запою, мама запропонувала мені піти на лікування від алкоголізму. Я не розуміла, що це має спільного? Я вважала себе за нещасну прокляту людину, до чого тут алкоголізм? Але погодилась піти на лікування.

Не мала вибору. Ми пішли до лікаря- нарколога, який би  мене  закодував, але він замість кодування запропонував мені відвідати групу АА. Я регулярно ходила на зібрання і мені здавалося, що цього достатньо щоб не напитися. Але щоб усунути алкоголь з мого життя- це не в моїх силах. Та що  робити, коли мене так тягне випити? Це запитання переслідувало мене щоденно. Я йшла на зібрання, сиділа 1,5 години, терпіла тягу та мовчала. Я й на далі хотіла навчитися контрольовано пити. Коли на одному з зібрань, хтось сказав що є тверезий один день, - це для мене було як сигнал, що в АА також можна пити. Думка про те, що в АА можна пити, вже не залишала мене. Так я витримала 25 днів без алкоголю, після чого знову запила. А далі старий сценарій: запій, похмілля, почуття вини, сварка з батьками, а надалі знов період без алкоголю, до наступного запою. Незважаючи на все, я продовжувала ходити на зібрання АА. Сьогодні я вдячна тим людям, що терпіли мене, що не проганяли, коли я приходила п’яна. Так продовжувалося біля трьох місяців. Кожний зрив приносив мені що раз більше розчарування – навіть серед алкоголіків я найгірша нездара. Мене огорнув страх. Але в пам’яті моїй залишилось, що «АА є останнім пристанищем для алкоголіків». Чому? Для чого я напиваюся? Я маю стільки бажання, щоб кинути пити! Чому не маю гальм? Такі запитання не давали мені спокою, постійно свердлили мою хвору голову та роздирали душу. В цей період на кожному зібранні АА «старички» робили оголошення, про те, що у Києві відбудеться 10 річниця АА України, що потрібно обов’язково туди поїхати, особливо тим, хто не може довго утримувати тверезість, що, власне, там можуть віднайти допомогу. Це була моя остання надія. Якщо не знайду допомоги, мені кінець. Я дуже ретельно готувалася до подорожі. Навіть вирахувала, що цього дня у мене буде 1 місяць тверезості. Aле, як справжній алкоголік, я запила, у самий невідповідний момент. Коли протверезіла, я зрозуміла, що наступний мій запій може бути останнім, що мій організм більше не витримає. На 5-тий день тверезості я поїхала до Києва на річницю. Забава виглядала помпезно, маса людей з різних країн. Усі були усміхнені, обнімалися, цілувалися. Це людське море радості, але мені здавалося, що це мене не стосується. Мені було сумно та самотньо. Та ще й почуття страху. Я не могла зрозуміти, що відбувається навколо. Я хотіла втекти та сховатися від усіх, щоб мене ніхто не зачіпав. Тому  вже після урочистого відкриття, я ще з такими ж як сама «початківцями», поїхала у готель. Я сиділа до вечора у прокуреній кімнаті  та несподівано у моїй голові промайнула думка «Таня! Ти приїхала сюди за допомогою! Сюди до готелю допомога не прийде! Йди до людей та розмовляй! Пригадай собі, що говорили «ветерани» перед від’їздом до Києва»…  і я повернулася на місце святкування, пішла і  на танці.
Я підходила до кількох осіб, але вони не захотіли зі мною розмовляти. Під час танцю я зауважила одного старшого, повненького мужчину, який не переставав на мене дивитися, посміхався та підморгував… О це маю! Це ж треба було так сильно пити, що тільки пенсіонери звертали на мене увагу! – так собі подумала я, а була вже друга година ночі, голосно гриміла музика. Я втомлена присіла на підвіконнику, думаючи про те, що ніякої допомоги я тут не знайду, що нікого я не цікавлю. І в цю хвилю підійшов до мене той самий пенсіонер та щось сказав по-польськи. Побачивши, що я в жоден спосіб не реагую, представився: «Мене звати Марек. Я- алкоголік з Варшави». Так розпочалася наша розмова. Я погано розуміла польську мову. Поряд проходив молодий хлопчина, Марек зупинив його та попросив, щоб був нашим перекладачем, і він з радістю погодився. За якийсь момент хлопці побачили, що розмова буде довгою і запропонували мені перейти у готельний номер. Йти з незнайомими чоловіками у готельний номер було трохи неспокійно. Але я хотіла рятуватися. Ну що ж, буде що буде, а рятуватися треба. У номері ми сиділи до ранку, багато розмовляли про тверезість, читали для мене Велику Книгу, але я взагалі нічого не розуміла. Я задавала запитання «Чому в АА я запиваю? Чому у мене потяг? Чому я мушу так терпіти? Чому АА мені не допомагає?» - я запитувала раз за разом. Сонні та вже втомлені,  вони не знали як зі мною говорити. І тоді Марек мені говорить «Слухай Таню, є ще один спосіб. Як ти приїдеш до дому, на пошті купиш кілька поштових відкриток і кожного дня будеш писати мені ось такий текст – «Марек я сьогодні твереза» - та відсилати до мене. Зробиш так? Я кожного дня буду чекати на звісточку від тебе». Цей спосіб мені дуже сподобався. Мені це видалося дуже просто. Але найбільше подіяло те, що для цих людей була важливою моя тверезість. А може ще й я буду потрібна? Ми обмінялися адресами і я, сповнена надій,  пішла спати. А на другий день свято тривало. Я пішла на зібрання АА з моїми новими приятелями, і вже не відчувала себе чужою та самотньою. Я стала частиною цього моря радості. Коли прощалися я спитала: «Марек, а ми коли небудь побачимось? На що він з посмішкою відповів - «якщо будемо тверезі все можливо. Я вірю що ми зустрінемося. Сподіваюся, що у тебе все складеться добре!!!»

І ми зустрілися!!! На іншій річниці АА, цього разу у Львові. Ми обійнялися та мовчки стояли, не промовляючи ні слова стояли. Я плакала від радості, ….  але це вже інша історія…

Коли ми поверталися з Києва додому я мала відчуття, що в мені щось змінилося, не знала що, як і де, але я це відчувала. Приїхала додому як новонародженa. Відразу розпочала писати щоденник, де записувала кожний тверезо прожитий день, та вдячність Богу, за те, що я твереза, за те, що Він подарував мені таку Спільноту, таких чудових приятелів. На зібранні АА вперше я взяла слово та говорила тверезо. Я розповіла, що обманювала про свою тверезість, що насправді я не вживаю алкоголю 7-й день. Я розпочала переписуватися з приятелями із Львова, а коли мала місяць тверезості,  написала лист до Марка. Це були перші мої конкретні дії, які день за днем допомагали мені не пити. Я змінила свої запитання. Замість «чому я запиваю, будучи в АА? » - «Що я зробила, щоб залишитися тверезою?». І це почало працювати. Там у Києві, у цьому готельному номері Марек сказав: «Ти думаєш ми випадково тут сидимо та розмовляємо? – Нас звів Бог». Тоді я йому не повірила. Але сьогодні я знаю напевне, що без Божої допомоги не обійшлося. Від цього дня минуло вісім з половиною років. Ці роки були різними: щасливими, радісними, трагічними, була закоханість, – але це все відбувалося на тверезо, свідомо. Я вдячна Богу, за те, що у потрібний час послав мені таких чудових приятелів: Марка з Варшави, Тараса та В’ячеслава зі Львова. Я вдячна їм, що не залишилися байдужими щодо моєї тверезості та протягнули мені руку допомоги. Поставили першу цеглину моєї тверезості. Сьогодні маю багато приятелів та друзів в країні та за кордоном. Я вдячна усім, хто допомагав мені у тверезості, особливо своєму наставнику.
Якщо я буваю на різних великих ювілеях, форумах, завжди придивляюся, чи немає серед натовпу когось самотнього, якою я була 8 років тому назад. Намагаюся нікого не залишити без уваги. Намагаюся сама розпочати розмову. Для новачка найважливіше, що «хтось» зверне увагу. А далі, це вже як Бог попровадить. Бажаю вам тверезості, та ніколи не впадати у відчай.

Таня АА (твереза 8 років та 6 місяців)

розповідь написано у вересні 2007р.
 (22.02.2014р. - Таня святкувала 15 років тверезого життя)