Posted in Із за-кордону Галерея Тексти АА Форум Читальня

Відео про А.А.

Життя під час карантину

Про АА у Нью Йорку

Засновник А.А. у фото

Мультик про узалежнення

Posted in Читальня

Презентації А.А.

Хто такі АА?

А.А. м.Києва про себе

Звернення до керівників підприємств та організацій

Структура Служб в А.А.

Терапевтичні осередки та Програма А.А. у місцях позбавлення волі Республіки Польща.(2012р.)

http://wp.www.aa.lviv.ua/osnovni-teksty-a-a/

Posted in Історії виздоровлення Тексти АА

Єдина мета АА

Традиція 5: “ Кожна група має одну головну мету – нести послання алкоголіку, який ще страждає”.
“Є такі, що передбачають, що АА може незабаром стати ведучою силою в духовному пробудженні у цілому світі. Коли наші приятелі говорять такі речі, вони фантастично думають та щиро висловлюють свою думки. Але ми з АА, мусимо зважити що таке честь, і таке пророцтво можуть, для більшості з нас виявитися як добре вдаряючи в голову напоєм, коли б ми насправді повірили, що це основна мета АА і почали б згідно з цим дотримуватися.
Для цього наша спільнота буде виважено тривати при її єдиній меті: нести послання алкоголікові який ще терпить. Даймо від пір гордовитому ставленню, що якщо Бог дав можливість нам перемогти в одній галузі, нашим обов’язком є стати посередником ласки для кожного.
Співзасновник АА Bill W. 1955r.

Яких осіб, для виконання необхідних для життєдіяльності групи нам потрібно?
Потрібно людей щоб виконувати різні роботи в групі. Більшість з нас погоджуються, що АА ніколи не повинно бути “з організованим”. Однак, не наражаючись на духовне і демократичне небезпечним аспектом спільноти, можемо “створювати служби і комісії, безпосередньо відповідальні перед тими кому вони служать”. (Традиція Дев’ята). В групах АА , ці довірені комітети, ще називають їх – “функціональні особи”, є переважно вибраними у групі на окреслений час. Як нагадує нам Традиція Друга Наші лідери – це лише довірені слуги, вони нами не керують”.
Кожна група вирішує про мінімальний термін тверезості для учасників АА, щоб могли бути обраними до якого – не будь служіння. Переважно вимагається тверезість від 6 місяців до 1 року або більше. Кожен представник служби має свій “титул”. Але “титул” в АА (напр. Речник, мандатник, бібліотекар і т.д.) не є джерелом жодного авторитету або захисту, єдине окреслюється служіння та відповідальність.
При виборі служб належить керуватися найголовнішим – це добро групи, коли вибрані особи АА виключно для того, щоб залишився він “сухий”, – не проходить. В часі тривалості служби знання 1 і 2 Традиції – є особливо допоміжне. Група повинна діяти так, щоб службові комісії та комітети та довірені особи виконували свою роботу при мінімальній організації. Погляньте на схему запропонованих функцій у групі.
Структура служб у групі АА
Ведучий
Речник
Скарбник
Мандатник

Група АА … де все починається
Нижче подані службові ролі, встановлені для багато чисельних груп, щоб служити групі в “ЇЇ домі”, і в дуже широкому суспільстві.
Ведучий повинен знати Традиції і ознайомлювати з умовами проведення зібрань. Вибирається на окреслений час, однак не довше а ніж рік, або від зборів до зборів, в залежності від сумління та культури групи.
Від ведучого очікується, щоб:
1. Дбав про порядок на зборах та дотримував дієвий перебіг зборів.
2. Надавав право голосу, особам що зголошуються до виступів.
3. Має право, на рівні з речником, перебивати виступи або просити про їх скорочення. Так робиться коли виступаючий відхиляється від теми або не говорить про свій власний досвід, а своєю промовою ламає Традиції АА.
4. Подавав тему зустрічі та заохочував до участі інших.
5. Стежив за пунктуальним роз початком та закінченням зібрань.
6. Наголошував про дотримання 7 Традиції, яка добре поєднується з відповідальністю кожного учасника зустрічі.
Від тактовності, вміння і виваженості ведучого залежить в більшій мірі атмосфера пануюча на зборах, добре про це пам’ятати, що коли вибирають таку особу. Натомість ведучий повинен пам’ятати, що він є тим, якого важко не помітити але повинен так це робити, щоб його було як найменше помітно. Покора – це усе, що повинно характеризувати доброго ведучого.

Мандатник – працює в Інтергрупі і в регіоні – і є променем сонця, що з’єднує групу з Конференцією УРО, за допомогою чого групи діляться своїм досвідом і дають можливість висловити загальне сумління групи часом їх називають “сторож Традицій”, ознайомлюються з 3- гаслом АА – наша духовна відповідальність, щоб служити за дарма.
Переважно обираються на двохрічний термін і:
представляють групу на зустрічах Iнтергрупи чи регіону
інформують членів групи про потреби та діяльність групи
отримують та діляться з групою кореспонденцією з УРО, “Джерело”.
Мандатник може також допомагати своїй групі розв’язувати різного роду суперечки, особливо пов’язані з 12 Традиціями. Служачи своїм групам вони можуть користуватися з усієї допомоги УРО АА.
Одночасно обирають заступника на випадок, якщо мандатник не може взяти участі у зустрічах Інтергрупи чи регіону. Належить заохочувати заступника мандатника, щоб ділилися відповідальністю з рівні Інтергрупи чи регіону.

Представник до справ літератури та колпортажу, в групі дбає про те, щоб книжки та брошури, ухвалені Конференцією АА, і куплені (або взяті під реалізацію) у УРО АА, або Інтергрупі, були легко доступні та експоновані на групі. Бібліотекар у групі, може отримати інформацію, та формуляр на замовлення літератури, за адресою: м.Київ, вул. костельна, 17. Тел.:

Робочі зібрання АА
У більшості груп, речник або інша особа (яку обрано до виконання) скликає робочу зустріч, які зазвичай відбуваються щомісяця або щокварталу.
Під час, коли деякі групи часом дозволяють брати участь особам, які не є членами АА, тільки члени групи мають право голосу. Теми зібрання можуть бути:
вибір нових осіб за для служіння в групі чи інтергрупі;
планування зустрічей (відкритих, інформаційних, спікерських, і т.д.)
прийняття та обговорення термінових фінансових питань:
вислухати зауваги мандатника, та інших осіб, що виконують функціональні обов’язки у групі:
розподіл коштів між Інтергрупою, регіоном, і Бюро УРО АА.

Перед голосування є обов’язковим, щоб учасникам були представлені усі факти, які мають відношення до вирішуваного питання. У деяких випадках можна попросити кілька учасників, щоб подумали “за” і “проти” даного (не однозначного та важливого можливо з наслідками) питання, і представили їх на зустрічі. Шлях до прийняття виваженого сумління групи у великих чи малих справах, – це процес, який може довго тривати. Але важливим є щоб погляди меншості або взагалі протилежні думки щодо більшості, були вислухані на рівні з поглядами більшості. У багатьох випадках вони можуть навіть змінити хід справи та подальшої ініціативи групи.
Робочі зібрання зазвичай плануються перед або після звичайних зборів АА. Вони мають тенденцію до неформальності, тому, що звичаї ведення груп АА відрізняють групу від групи. Деякі групи у своїх діях чинять згідно з обмеженими умовами парламентськими, тільки для того, щоб переконатися, що багато з учасників є не освіченими у парламентській процедурі і почувається надміру застрашеними, щоб подати “голос”. Поза цим, існує духовна натура нашої спільноти, (вкладена) окреслена в наших Традиціях і Концепціях, яка вказує нам шлях у широкому полі діяльності.

Структура служб у групі АА
Ведучий
Речник
Скарбник
Мандатник
Представник до літературної комісії
Представник по зв’язкам з ЗМІ
Представник до справ у лікувальних закладах

Речник – координує діяльність інших, що виконують певні службі, і тих учасників групи, які приймають відповідальність з гостинність, літературу, приготування кави, чаю, планування зустрічей та інформації про інші діяльність інших груп. Чим більше речник та інші особи, що виконують певні функції в групі знають про АА як цілість, тим краще виконують свої функції. Чітко пам’ятаючи про Першу Традицію та заохочуючи учасників до ознайомлення з усіма Традиціями, допомагає запевнити здорову атмосферу в групі. Речник повинен бути добрим слугою у всіх напрямках служіння групи.
Кожна група має свої процедури ведення зборів, але якщо інші особи, що задіяні в службах або комісіях не є добре зорієнтовані і від речника очікується, щоб:
оголошував і\або висилав інформацію про важливі дії та події з життя АА
мав в наявності та постійно корегував (стислу та достовірну) список імен, адрес та номерів телефонів учасників групи (після отримання згоди кожного учасника) і\або знав, який з них є досяжний в рамках несення послання 12 коку.
Мав в наявності список річниць (ювілеїв) учасників групи, якщо таким є бажання групи.
Допильновував таблицю оголошень АА, інформаційних бюлетенів та інших інформацій.
Слідкував щоб УРО АА а також інтергрупа чи регіон, були поінформовані письмово про всі зміни адрес, місць проведення зборів або осіб що виконують службові функції у своїх групах.
Приймав та розподіляв звернення про допомогу в темі 12 кроку (хіба, що є визначена особа для цих завдань, що займається координацією дій у несенні послання ё12 кроку.
Інформувати учасників групи про кореспонденцію з інших груп, інтергруп та регіону
Підтримував добрі стосунки з господарем приміщення
Висловлювався від імені групи, на зовні, це значить підтримував зв’язок з місцевими професійними осередком, що мають контакт з алкоголіками якім ще терплять (хіба, що є особа відповідальна за зв’язки з професійними осередками та іншими)
Брав участь в роботі інтергрупи.

Ох ці проблеми групи АА…
Проблеми групи часто вказують на здорову та потребуючу різновид думок поміж учасниками групи. Це дає нам шанс, словами 12 кроку, до “застосування цих умов у всіх своїх ініціативах”.
Проблеми групи можуть мати популярне в колах АА, вираз: “Що група повинна робити з “льотчиками – зальотниками?” у який спосіб можемо виправити спадаюче відвідування зібрань?” “Як можна зацікавити більше осіб до допоміжних робіт у групі?” “Що група має робити, коли хтось з учасників зламає анонімність?” Що робити з чиїмось романтичним нахилом на “тринадцятий крок”? Як можемо вивільнитись від домінування “кривавих дияконів, тих старих аовців, які стверджують, що знають, що є краще для групи”? І в який спосіб можемо схилити тих старих аовців до більш частішого бажання ділитися своїм досвідом у розв’язанні спірних питань групи?”
Майже всі ці проблеми в групі мають свій розв’язок, до якого зазвичай можна дійти за допомогою механізму напрацьованого сумління групи. І важливим є, почуття гумору, моменти заспокоєння, терпеливість, ввічливість, готовність вислухати та почекати – плюс почуття справедливості і довіри у “Силі Більшій за нашу власну” – виявилися більш перспективні а ніж аргументи закону чи особисті погляди.

Традиція Шоста: Група АА неповинна

Співпраця а не об’єднання.
АА – це Світова Спільнота.
Хто керує нічлігом для убогих або іншими лікувальними осередками? АА – не надає жодних медичних чи соціальних послуг. Як спільнота ми не кваліфіковані до надання такої допомоги.
Однак, багато учасників АА служать як штатні працівники у клініках, соціальних службах міста чи лікувальних осередках. Нема нічого подібного до “клініки АА” або “дім АА” – хоча зустрічі АА і спільнота з ініційована учасниками АА є доступна в багатьох з цих місць.
Згідно з 6-ю Традицією учасники і групи АА дбають про те, щоб а ні назва осередку а ні запропонована література або бланк фірмовий не мали назви АА. Не належить використовувати жодних інших назв (таких, як “Дім 12 кроку”), які можуть ввести в блуд та плутанину як учасників АА так і їх прихильників.

Posted in Uncategorized

Парадокси служіння в групі АА

Ця стаття не ставить перед собою мету переповісти основні положення служіння в АА, які прописані в керівництві по служінню в АА та в Дванадцяти Принципах Служіння у світі.
Мета написання цієї статті – розглянути всі  можливі моральні та духовні аспекти, які постають перед кожним членом спільноти, який обрав шлях добровільного служіння в АА.

Нещодавно мені довелося проводити робочі збори в своїй домашній групі АА «Єдність» по питанню служіння, і я з жахом почав розуміти, що не всі молоді члени групи адекватно розуміють про яке служіння йдеться. Не всі розуміють, чому я так настирливо наполягаю на добровільності ротації керівного складу групи та обранні делегата на робочу конференцію РОЗРУ. Тоді мені прийшлося роз’яснювати їм давно доступні моєму розумінню речі. Ця обставина і наштовхнула мене на ідею написати статтю в журнал «Джерело», щоб інформація могла послугувати всім, кого цікавить дана тема.

Що ми знаємо про служіння в АА? Знаємо, що існує дванадцять принципів всесвітнього служіння, знаємо, що існує керівництво по служінню в АА.

Так, ми знаємо про це, і деякі з нас навіть читали ці положення. І про що там йдеться? Керівництво говорить про те, як можна організувати якісну роботу кожної окремої групи. Як обрати керівника групи, заступника керівника, секретаря, скарбника і бібліотекаря. В керівництві доступно описані права і обов’язки посадових осіб. Ця форма керівництва розповсюджується і на інші формальні утворення керівних органів. Перед дванадцятьма принципами всесвітнього служіння стоїть інше завдання. Перший принцип говорить про таке: «У всесвітній діяльності служб АА кінцева відповідальність і найвищі повноваження повинні завжди належати колективній свідомості усього нашого товариства». В такій манері написані і решта одинадцять принципів всесвітнього служіння. А, що робити зі всім цим звичайному члену домашньої групи АА? Що з вище означеного стосується його безпосередньо, а що опосередковано? Як не загубити себе в усій цій лавині правильних слів і термінів? Як почати правильно діяти і мислити? І, щоби розібратися з усім цим, почнемо від самого початку заснування окремої групи АА.

Я прийшов на засідання групи АА в вересні 2002 року. На той момент я навіть і не здогадувався, що я алкоголік, думав, що маю тимчасові проблеми, але сам їх подолаю. Я запізнився на засідання, але свічка вже горіла, а секретар читав преамбулу. На мене це засідання не справило враження. Я очікував якихось наукових одкровень, а почув сповіді залежних від алкоголю людей. При чому, мені здавалося що я пив крутіше і яскравіше ніж вони. Але, після засідання мені запропонували каву, а далі я спитав, чи можна ще раз прийти, бо відчув, що це єдине в світі місце де мене можуть вислухати і зрозуміти. Деякий час я знаходився в полоні свого пост алкогольного егоцентризму, рахуючи, що групу організовують для мене, і все, що на ній відбувається існує тільки для мене. Тоді мені навіть в голову не приходило, що хтось добровільно служить секретарем, хтось скарбником, хтось бібліотекарем, хтось миє чашки, а хтось розставляє стільці. Я тішився своєю вдаваною свободою. Інколи міг прийти на групу, а міг і не прийти. Мене аніскілечки не турбувало, хто і як організовує засідання групи. Та з часом я зрозумів, що всяке дійство має свою ціну, і якщо я хочу щось отримати, то повинен щось від себе віддати. Так, я вільна людина, але, що з цією свободою робити?! Як правильно нею розпорядитися? Вірне розуміння свободи до мене прийшло набагато пізніше. А цей вислів написав на засіданні групи, нещодавно: «Свобода, не окреслена правами і обов’язками веде до анархії». Бо, що насправді, що є істинною свободою? Певно, вільна можливість знаходитись в соціумі і не заважати йому, або не стати перепоною для вільного існування інших людей. А анархія? – це хаос і деструктивна поведінка, направлена на руйнування існуючого порядку. Отже, справжня свобода базується не тільки на правах і обов’язках, але й на відповідальності, совісті і любові до кожної особистості.

Моєю першою спробою досягнути успіхів в служінні – стало миття горнят. Робив це я невпевнено і нікого не питаючи, але ця діяльність чомусь дала мені стійке розуміння причетності до чогось більшого і значущого ніж те, що було до цього. Воно дарувало мені тиху радість і відчуття єднання з товариством АА. Наша група була дуже молодою, ми рахували дні  і місяці тверезості, тому діяли інтуїтивно. Все робилося на групі по-принципу: «Хлопці, хто з вас візьметься за дану справу?», хтось відгукувався на пропозицію, і з рештою добровільно виконував якісь обов’язки перед спільнотою. При чому, не було ніяких строків, або термінів в добровільному служінні. Пам’ятаю, як на одеському святковому Форумі голова УЦО України Валентин (борода) запропонував мені стати єдиним делегатом від всього західного регіону на робочий конференції УЦО, і я погодився. Тоді строк моєї тверезості був 1 рік і 2 місяці, але я розумів, що інформація, яку я привезу з конференції допоможе моїй групі якісно працювати. З того часу, представник від нашої групи був присутній на кожній робочій конференції по служінню для груп АА України, бо я добровільно служив делегатом сім років поспіль. Ми мало, що знали, нам ніхто не міг нічого толком пояснити, але в нас буле стійке бажання здобувати інформацію для виживання та якісного існування нашої домашньої групи. Так ми прожили перші чотири роки. Служили товариству АА як могли, і як уміли. Проводили свої святкові Форуми, приймали участь в заходах, що проводилися в інших містах, та потроху набиралися розуму. Якось, на п’ятому році заснування нашої домашньої групи ми взяли в руки керівництво по служінню в АА і провели свої перші робочі збори. На зборах ми обрали керівний склад групи і делегатів на робочу конференцію УЦО України. З того часу у нас з’явилося розуміння такого поняття, як служіння в АА, з’явилося розуміння необхідності ротації всіх членів групи АА на керівних посадах. Окремі члени нашої групи взяли на себе добровільну відповідальність в служінні АА, а також з’явилася можливість спитати їх за виконану роботу.

Все стало на свої місця. Багато з того, що відбулося навколо нас стало зрозумілим. Поняття права вибору і індивідуальної свободи знайшли своє логічне підтвердження. З одного боку, кожна людина, яка визнає свою залежність від алкоголю і бажає її позбутися може бути членом товариства АА, при чому, її ні до чого не примушують і ні до чого не зобов’язують. Вона може назвати себе любим іменем, або псевдонімом. Вона може прийти на засідання групи коли побажає, і піти з групи коли схоче. З другого боку, для того, щоб було куди прийти, отримати допомогу і одужувати, необхідно, щоб це засідання хтось організував. Ось тут і починає працювати принцип: «Хто не з нами – той проти нас». І з цим, ніби, все зрозуміло. Є люди, які визнають свою причетність до товариства АА і беруть на себе добровільні обов’язки в служінні. Є люди, які не приймають наші прості правила, не розділяють наші турботи. Вони повертаються до минулого способу життя. Є ще люди, які «не вашим – не нашим», яких класик марксизму називав «примкнувшие». За звичай, це ті люди, що не можуть до кінця визначити, що з собою робити. Вони можуть бути або з нами, або повернутися до минулого способу життя. Нажаль шанс на успіх у цих людей є дуже малий. І, в більшій мірі, від колективного розуму групи АА буде залежати куди нахилиться чаша їх терезів. А, як можна зрозуміти де ти і з ким ти? Коли член спільноти АА бере на себе добровільні обов’язки по служінню, він тим самим декларує свою причетність до самого товариства АА. Окрім цього він отримує підтримку Вищої Сили, бо вона завжди прихильна до тих, хто може добровільно щось віддавати на користь усього товариства. Існує така житейська істина: «Для того, щоб щось отримати, потрібно щось і віддати». Все вірно. Той хто бере на себе добровільні обов’язки в служінні АА, насправді, віддає свій вільний час, кошти, а іноді і частину здоров’я, заради досягнення спільної мети. Тому, кожному члену товариства АА необхідно визначитися: чи він з нами, чи проти нас, чи може він тимчасово причетний до товариства АА. Якщо товариство АА і Вища Сила дали мені можливість одужувати і будувати своє нове тверезе життя, то і я щось маю  повернути їм натомість. Погодьтесь, що отримувати щось задарма і не віддячити за це, виглядає якось несправедливо. А, що я можу дати товариству АА? – ділитися своїми знаннями, силами та надіями; служити та доносити наші ідеї до тих, хто все ще страждає від алкоголізму. Якщо я пройшов шлях від миття горнят до служіння в окремих комітетах України, то безперечно можу віддати свої знання тому, хто крокує моїм шляхом. А він, в свою чергу, передасть знання тому, хто буде йти за ним. І тоді, людина яка все ще страждає від алкогольної залежності буде мати куди прийти і отримати шанс на одужання.

м. Івано-Франківськ. Група «Єдність». Віктор К. 04.04.2017 року.

Posted in Ал-Анон ДДА Читальня

Підліткам – Алатін

Алатін – це частина спільноти Ал-Анон. Вона об’єднує молодих людей, зазвичай, це підлітки від 13 до 18 років, які зіткнулися з проблемою алкоголізму у батьків, родичів або друзів.

Групи Алатін створюються за участю членів Ал-Анон, але, бажано, не власних батьків. Згодом дорослі підтримують дітей і спонсорують їх в роботі по програмі.

Члени Алатін збираються разом для того, щоб:

– ділитися досвідом, силою і надією один з одним;
– обговорювати проблеми;
– вчитися ефективним чином вирішувати проблеми;
– надихати один одного;
– розуміти принципи програми Ал-Анон;
– практикувати Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій Алатін в своєму житті.

Якщо у Вашому місті немає групи Алатін, або дитина з інших причин не може ходити на збори, кращою допомогою йому буде Ваша активна участь в програмі Ал-Анон. Дізнаючись більше про цю сімейну хворобу і отримуючи підтримку від групи, Вам стане простіше допомогти власним дітям впоратися з наслідками алкоголізму в сім’ї.

Posted in Ал-Анон ДДА Читальня

Список «брудної білизни»

Перед вами список характеристик, які, схоже, притаманні тим, хто виріс в алкогольному або дисфункційному середовищі.

  1. Ми знаходимося в ізоляції і відчуваємо страх перед оточуючими, особливо тими, хто має владу.
  2. Ми постійно шукаємо схвалення і в процесі цього пошуку втратили свою індивідуальність.
  3. Ми відчуваємо страх перед агресивними людьми або будь-якою формою критики.
  4. Щоб заповнити нашу внутрішню порожнечу і заглушити страх самотності, ми або самі стали алкоголіками, або пов’язали життя з алкоголіками або з іншими компульсивними залежними особистостями, наприклад, трудоголіками.
  5. Ми дивимося на життя з позиції жертви, в любовних та дружніх відносинах нас приваблює слабкість.
  6. У нас занадто розвинене почуття відповідальності, нам простіше зосередитися на інших, ніж на собі. Це дозволяє нам не помічати наші власні недоліки.
  7. Коли ми захищаємо себе, ми відчуваємо почуття провини.
  8. Ми залежні від емоцій.
  9. Ми плутаємо любов з жалістю і схильні «любити» людей, які викликають у нас жалість або бажання рятувати.
  10. З нашого травмованого дитинства ми винесли звичку заморожувати свої почуття, і в результаті втратили здатність відчувати або висловлювати свої почуття, оскільки для нас це стало надто болісним.
  11. Ми занадто строго оцінюємо себе, і в нас дуже низька самооцінка.
  12. Ми є залежними особистостями, які відчувають страх бути покинутими і готові на будь-які жертви у відносинах, щоб не відчувати хворобливого відчуття покинутості, яке виробилося у нас за час життя з хворими людьми, які завжди були для нас емоційно недоступними.
  13. Алкоголізм є сімейним захворюванням, і ми стаємо співзалежними, приймаючи на себе симптоми захворювання, хоча ми самі не вживаємо алкоголь.
  14. Співзалежні зазвичай не діють незалежно, а реагують на дії інших.

Адаптована версія, Тоні А., 1977

Програма ДДА: як вона працює?

Ми бачимо, що різниця в меті та позначенні проблеми відрізняє співтовариство Дорослих Дітей Алкоголіків від інших 12ти крокових програм. Наша програма пропонує звернути особливу увагу на проблему наслідків виховання в дисфункційній та алкогольній сім’ї.

Характеристики

Ключовою проблемою для дорослих дітей алкоголіків є помилкові уявлення, які сформувались в дитинстві і які впливають на всі сфери нашого життя. У дитинстві ми боролися з руйнівними наслідками алкоголізму та почали нескінченну війну, щоб перетворити нездорову, дисфункційну сім’ю в люблячу та дружню. Ми виросли з думкою, що ми програли цю війну, не розуміючи, що ніхто не в силах зупинити травмуючий вплив сімейного алкоголізму.

Закономірними наслідками цієї помилкової поразки є самокатування, сором і почуття провини. Ці самозвинувачення в кінцевому результаті призводять до ненависті до самого себе. Визнання нашого безсилля і нездатність контролювати алкогольну поведінку і його вплив на сім’ю є ключем до нашої внутрішньої дитини і дозволяє стати самому собі люблячими батьками. Коли ми робимо перший крок і визнаємо безсилля щодо сімейного алкоголізму, у нас більше немає причин ненавидіти себе.

Програма ДДА

Ця програма призначена для дорослих, які виросли в алкогольних сім’ях, і хоча вони також можуть страждати залежністю від речовин, фокус зроблений на самому собі, особливо на знаходженні та звільненні своєї внутрішньої дитини, прихованої захисним шаром заперечення.

Мета програми ДДА: прийняти і підтримати новачків в подоланні заперечення, допомогти страждаючим, які втратили почуття безпеки, віри і любові в ранньому дитинстві і навчити навачків дбайливо ставитись до себе, з гумором, любов’ю і повагою.

Одужання в ДДА

Першим кроком, який робить Доросла дитина на шляху до одужання, є вихід з ізоляції. Ізоляція одночасно є в’язницею і святилищем. Доросла дитина, затиснута між потребами і страхом, не в змозі вибрати війну або політ, і в результаті перебуває в агонії на межі цих крайнощів, час від часу розряджаючи отримане напруження руйнівними спалахами невдоволення або мовчазним відчаєм. Ізоляція є нашим порятунком від паралізуючого болю, що виникає через нездатність приймати рішення. Втеча від заперечення заглушає наш досвід руйнівної дійсності сімейного алкоголізму і є першим етапом страждань і скорботи. Це дозволяє нам пережити відсутність любові і вижити в умовах неповаги і образ.

Повернення почуттів є другим етапом наших страждань, воно означає, що одужання почалося. Спочатку властиві нам, але пригнічені раніше, почуття злості, провини, гніву і відчаю призводять нас до остаточного прийняття втрати. Справжня скорбота про наше дитинство завершує нашу болючу зачарованість минулим і повертає нас в теперешнє, в якому ми звільняємося і дорослішаємо.

Зустріч з минулим, повним болю і втрат, спочатку здається нам надважким завданням. Джим Гудвін, описуючи стрес ветеранів В’етнамскої війни, писав: «Деякі ветерани досі переконані, що якщо вони знову дадуть волю своїм почуттям, вони не зможуть втриматися від крику або навіть зовсім втратять контроль над собою».

Коли ми ділимось нашим болем, ми отримуємо сміливість і силу усвідомити нашу втрату. Біль, скорбота і страждання відступають, коли ми знову стаємо здатними повноцінно любити і піклуватися про когось і відчувати радість від життя.

Наші зусилля знайти безпеку призводять нас до необхідності стати люблячими батьками для самих себе. Жорстока природа алкоголізму затьмарила наш емоційний світ, поранила нас і змусила придушувати свої почуття.

Це зневага до нашого внутрішнього світу робила нас безнадійно залежними від тих, до кого ми відчували недовіру і страх.

У нестабільному, ворожому і навіть небезпечному середовищі ми прагнули адаптуватися до сімейного алкоголізму, і поступово втратили контроль над собою. Щоб впоратися з невизначеністю і покінчити з почуттям страху, ми заперечували очевидні невідповідності. Ми вперто дотримувались будь-яких переконань або бунтували і заперечували всі зовнішні впливи.

Свобода починається тоді, коли ми відкриваємось на любов. Дилема покинутості полягає у виборі між болючими особистими відносинами або безнадійною самотністю. Наслідки такого вибору завжди однакові: ми захищаємося, заперечуючи зранену Внутрішню Дитину, і змушені жити без тепла і любові. За відсутності любові особисті відносини або самотність однаково болючі, порожні і неповноцінні.

Тепле ставлення, яке ми відчуваємо один до одного, лікує наші внутрішні рани. Любляче прийняття і дружня підтримка, які ми отримуємо в ДДА, зменшують наше почуття страху. Ми ділимося і нашими надіями, і побоюваннями, не засуджуючи і не критикуючи один одного. Ми усвідомлюємо нашу нерозсудливість і сповнюємося бажання змінити наші помилкові дитячі уявлення ясним і повноцінним керівництвом 12 Кроків і Традицій, а також прийняти відображене в них ведення люблячого Бога.

Ставлення до інших 12ти крокових програм

Подібно до інших анонімних програм, ДДА спирається на духовне керівництво 12 кроків. Фокус кожної програми може бути різним, але рішення залишається незмінним.

У дитинстві наша особистість формувалася в залежності від оцінювань оточуючих нас людей. Ми і зараз боїмося відірватися від цих оцінок та суджень, думаючи, що тільки відбиваючись в очах інших людей ми стаємо реальні, що без цього відображення ми зникнемо або втратимо себе.

Непривабливий образ сімейного алкоголізму не відображає наш внутрішній світ. Ми більше не граємо чужу роль, намагаючись замаскувати цей непривабливий образ. ДДА не допомагає нам покінчити із зловживанням хімічними речовинами або розчиненням в іншій людині, але в ДДА ми перестаємо вважати, що ми позбавлені цінності, ми починаємо бачити нашу справжню особистість, а не відображення в очах інших людей. Дорослі Діти – це і є ті сильні і значущі особистості, якими ми є насправді.

Марті З.

Роджер Н.

Марна С., Клаудіа П., Марті С.

10 листопада 1984

Зауваження: Прийнято рішення використовувати в літературі ДДА термін «дисфункційна сім’я». Брошура новачка видавалася до прийняття цього рішення.

Ми розуміємо, що крім алкоголізму існують і інші причини дисфункційної сімейної поведінки.

Суть проблеми

Багато з нас помітили, що люди, які виросли в алкогольних або дисфункційних сім’ях, мають деякі подібні характеристики.

Ми всі часто відчуваємо себе самотніми, нам важко спілкуватися з людьми, особливо з тими, що мають владу. Щоб захистити себе, ми стаємо угодниками, навіть якщо це призводить нас до втрати індивідуальності. У той же час ми помилково приймаємо будь-яку спрямовану на нас критику як загрозу.

Ми або самі стаємо алкоголіками, або створюємо родину з алкоголіками, або і те, і інше. У відсутності алкоголіка ми зв’язуємося з іншими компульсивними особистостями, наприклад, з трудоголіками, і таким чином задовільняємо нашу болючу потребу до стану покинутості.

Ми дивимося на життя з позиції жертви. Наша гіпервідповідальність призводила нас до того, що ми були більше зосереджені на інших, ніж на собі. Якщо ми довіряли собі, ми відчували провину, і поступалися іншим. Ми стали реагувати і перестали діяти, поступившись ініціативою іншим.

Ми були залежними особистостями, що бояться почуття покинутості, готовими на все, щоб зберегти відносини і уникнути почуття емоційної самотності. Ми вибирали нездорові відносини, тому що вони нагадували нам наші дитячі відносини з алкозаленими або дисфункційними батьками.

Ці симптоми сімейної хвороби алкоголізму або іншої дисфункційності робили нас співзалежними, тобто ми набували симптоми захворювання, незважаючи на те, що ми самі не вживали спиртного. Ми навчилися придушувати свої почуття, подібно дітям, і приховувати їх, подібно дорослим. Через це ми часто плутали любов з жалістю, прагнучи любити того, кого ми могли рятувати.

У міру того, як наша поведінка ставала все більш самопоразковою і саморуйнівною, ми стали залежні від емоційного напруження, яке супроводжувало всі наші зв’язки, ми надавали перевагу постійним переживанням, а не нормальним відносинам.

Це опис, а не акт обвинувачення.

Вихід: Стати самому собі люблячими батьками

Оскільки ДДА є для вас безпечним місцем, ви зможете вільно висловлювати біль і страхи, які раніше ви тримали в собі, і ви звільнитеся від сорому і провини, успадкованих з минулого. Ви станете дорослим і більше не будете заручником дитячих реакцій. Ви навчитеся приймати і любити себе, відновлюючи вашу внутрішню дитину.

Одужання починається, коли ми набираємося сміливості вийти з ізоляції. Почуття і поховані спогади повернуться. Поступово полегшуючи наше тягар невираженою болю, ми повільно розлучаємося з минулим. Ми вчимося ставитися до себе з ніжністю, гумором, любов’ю і повагою.

Цей процес допомагає нам подивитися на наших біологічних батьків як на інструмент, що дав нам життя. Нашими справжніми батьками є Вища Сила, яку деякі з нас вважають за краще називати Богом. Хоча ми виросли в алкогольних або дисфункційних сім’ях, наша Вища Сила дала нам 12 Кроків для нашого одужання.

Такі дії і робота зцілює нас: ми використовуємо 12 Кроків, ми відвідуємо зібрання, ми спілкуємося по телефону. Ми ділимося один з одним нашим досвідом, силою і надією. Ми вчимося виправляти наше нездорове мислення, день за днем. Коли ми звільняємо наших батьків від відповідальності за наші сьогоднішні дії, ми отримуємо можливість приймати розсудливі рішення і діяти, а не реагувати на дії інших. Ми перестаємо ображати, починаємо одужувати і допомагати. У нас пробуджується почуття цілісності, яке раніше здавалося нам неможливим.

Регулярно відвідуючи зібрання, ви поступово прийдете до розуміння, чим насправді є сімейний алкоголізм або сімейна дисфункційність: захворюванням, яке ви придбали в дитинстві і яке продовжує впливати на вас і в дорослому віці. Ви навчитеся зосереджуватися на собі, тут і зараз. Ви візьмете на себе відповідальність за власне життя і станете самостійно виховувати себе і піклуватися про себе.

Ви не будете самотні на цьому шляху. Озирніться навколо, і ви побачите тих, хто розуміє ваші почуття. Ми будемо любити і підтримувати вас, що б не сталося. Ми просимо вас прийняти нас так, як ми приймаємо вас.

Ця духовна програма ґрунтується на діях, основою яких є любов. Ми впевнені, що в міру того, як любов зростає в вас, ви помітите позитивні зміни в усіх ваших відносинах, особливо з вашою Вищою Силою, самим собою і своїми батьками.

Прийнято Щорічною Бізнес Конференцією 1984 року

12 кроків

1. Ми визнали своє безсилля перед впливом алкоголю або іншої сімейної дисфункційності, визнали, що наше життя стало некерованим.

2. Поверили, що сила, більш могутня ніж наша власна, зможе повернути нам душевне здоров’я.

3. Приняли рішення доручити нашу волю і наше життя турботі Бога, як ми Його розуміємо.

4. Зробили ретельну і безстрашну моральну інвентаризацію.

5. Признали перед Богом, собою і іншою людиною справжню природу наших помилок.

6. Цілком підготували себе до того, щоб Бог позбавив нас від наших недоліків.

7. Смиренно просили Бога усунути наші недоліки.

8. Склали список людей, яким ми заподіяли шкоду, і сповнилися бажанням відшкодувати заподіяну їм шкоду.

9. Зробили пряме відшкодування збитків цим людям, якщо це було можливо, за винятком випадків, коли це могло завдати болю їм або комусь іншому.

10. Продовжували особисту інвентаризацію, і коли ми були неправі, негайно визнавали це.

11. Прагнули шляхом молитви і роздумів поліпшували наш свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись про знання Його волі і про силу для її виконання.

12. Прийшовши до духовного пробудження в результаті цих кроків, ми прагнули нести послання про одужання тим, хто все ще страждає, і застосовувати ці принципи у всіх наших справах.

Початковий варіант 12 кроків Анонімних Алкоголіків

1. Ми визнали своє безсилля перед алкоголем, визнали, що наше життя стало некерованим.

2. Прийшли до переконання, що сила, більш могутня ніж ми, зможе повернути нам розсудливість.

3. Прийняли рішення доручити нашу волю і наше життя турботі Бога, як ми Його розуміємо.

4. Зробили ретельну і безстрашну моральну інвентаризацію.

5. Визнали перед Богом, собою і іншою людиною справжню природу наших помилок.

6. Повністю підготували себе до того, щоб Бог позбавив нас від наших дефектів характеру.

7. Смиренно просили Бога усунути наші недоліки.

8. Склали список людей, яким ми заподіяли шкоду, і сповнилися бажанням відшкодувати заподіяну їм шкоду.

9. Зробили пряме відшкодування збитків цим людям, коли це було можливо, за винятком випадків, коли це могло завдати болю їм або комусь іншому.

10. Продовжували особисту інвентаризацію, і коли ми були неправі, негайно визнавали це.

11. Прагнули шляхом молитви і роздумів поліпшити наш свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли, молячись про знання Його волі і про силу для її виконання

12. Прийшовши до духовного пробудження в результаті цих кроків, ми прагнули нести це послання тим, хто все ще страждає, і застосовувати ці принципи у всіх наших справах.

12 традицій

1. Наше загальне благополуччя повинне стояти на першому місці, особисте одужання залежить від єдності ДДА.

2. В справах нашої групи є лише один вищий авторитет – люблячий Бог, що сприймається нами в тому вигляді, в якому він може постати в нашому груповій свідомості. Наші лідери – це лише з довірою обрані виконавці, вони нами не керують.

3. Єдиною умовою для членства в ДДА є бажання видужувати від наслідків виховання в алкогольній або будь-який іншій дисфункційній сім’ї.

4. Кожна група є самостійною, за винятком справ, що стосуються інших груп або спільноти ДДА в цілому. Ми співпрацюємо з усіма іншими 12 кроковими програмами.

5. У кожної групи є лише одна мета – донести наші ідеї до дорослої дитини, яка все ще страждає.

6. Група ДДА ніколи не повинна підтримувати, фінансувати або надавати своє ім’я для використання будь-якій родинній організації або сторонній компанії, щоб проблеми грошей, власності та престижу не відволікали нас від нашої головної мети.

7. Кожна група ДДА повинна опиратися на власні кошти і відмовлятися від допомоги ззовні.

8. Дорослі Діти Алкоголіків повинні завжди залишатися непрофесійним об’єднанням, однак наші служби можуть залучати працівників, які мають спеціальну кваліфікацію.

9. Спільнота ДДА як така ніколи не може мати організаційної структури, однак ми можемо створювати служби або комітети, безпосередньо підлеглі тим, кого вони обслуговують.

10. Дорослі Діти Алкоголіків не дотримуються будь-якогї думки з питань, що не відносяться до діяльності спільноти, тому ім’я ДДА не слід залучати до будь-яких громадських дискусій.

11. Наша політика у взаєминах з громадськістю заснована на привабливості наших ідей, а не на пропаганді, ми повинні завжди зберігати анонімність у всіх наших контактах з пресою, радіо, телебаченням і кіно.

12. Анонімность – духовна основа всіх наших традицій, постійно нагадує нам про те, що головним є принципи, а не особистості.

12 традицій анонімних алкоголіків

1. Наше загальне благополуччя повинне стояти на першому місці,особисте одужання залежить від єдності А.А.

2. У справах нашої групи є лише один вищий авторитет – люблячий Бог, що сприймається нами в тому вигляді, в якому він може постати в нашому груповій свідомості. Наші лідери – це лише з довірою обрані виконавці, вони нами не керують.

3. Єдиною умовою для членства в А.А. є бажання кинути пити.

4. Кожна група є самостійною, за винятком справ, що стосуються інших груп або спільноти А.А. в цілому.

5. У кожної групи є лише одна мета – донести наші ідеї до алкоголіка, який все ще страждає.

6. Група А.А. ніколи не повинна підтримувати, фінансувати або надавати своє ім’я для використання будь-якій родинній організації або сторонній компанії, щоб проблеми грошей, власності та престижу не відволікали нас від нашої головної мети.

7. Кожна група А.А. повинна опиратися на власні кошти і відмовлятися від допомоги ззовні.

8. Анонімні алкоголіки повинні завжди залишатися непрофесійним об’єднанням, однак наші служби можуть залучати працівників, які мають спеціальну кваліфікацію.

9. Спільнота А.А. як така ніколи не може мати організаційної структури, однак ми можемо створювати служби або комітети, безпосередньо підлеглі тим, кого вони обслуговують.

10. Анонімні Алкоголіки не дотримуються будь-якої думки з питань, що не відносяться до діяльності спільноти, тому ім’я А.А. не слід залучати до будь-яких громадських дискусій.

11. Наша політика у взаєминах з громадськістю заснована на привабливості наших ідей, а не на пропаганді, ми повинні завжди зберігати анонімність у всіх наших контактах з пресою, радіо, телебаченням і кіно.

12. Анонімність – духовна основа всіх наших традицій, постійно нагадує нам про те, що головним є принципи, а не особистості.

Інструментарій

Ця глава написана для того, щоб ознайомити нових членів ДДА з методами самопізнання і одужання, які запропоновані у програмі. Кожен з нас має можливість вибору, яким саме методом скористатися і як його застосовувати, рухаючись до одужання.

ДДА є 12ти кроковою програмою одужання та має три основні завдання:

– прийняти і підтримати новачків в подоланні заперечення

– допомогти тим, хто з дитинства страждає від відсутності безпеки, віри і любові

– навчити новачків дбайливо ставитися до себе, з гумором, любов’ю і повагою.

Кожен використовує різні методи, і кожен по різному з ними працює. Кожен з нас визначає свої власні цілі, мріє про своє, і досягає цих цілей по своєму. Існує безліч способів роботи по програмі. Кожна людина має різні якості, і кожен може вибирати відповідний йому інструментарій та вдосконалюватися.

Нижче наведено кілька інструментів, наявних в нашому розпорядженні. Це неповний список доступних нам засобів. Обирайте самі те, що вам стане в нагоді, розвивайте ваші власні навички та пам’ятайте, що у вас завжди є вибір.

Розвивайте навички, які допоможуть вам подолати залежність від минулого і зробити ваше сьогоднішнє життя радісним і наповненим. Шукайте нові методи і діліться ними з іншими.

1. 12 кроків, 12 традицій, проблема і рішення

12 кроків і 12 традицій є цінною спадщиною 12 крокової програми. Існує безліч книг, які вивчають механізм дії цих кроків і традицій. Знайомство з Кроками передбачає процес руху і може направляти вас успішним шляхом.

Робота над цими Кроками полягає у вивченні, як ці Кроки застосовуються до нашого повсякденного життя. Працювати над цими Кроками під керівництвом наших Традицій означає читати, писати, ділитися і виробляти власне розуміння цих Кроків і Традицій. Ми виконуємо цю роботу за допомогою інструментів, які здобуваємо в міру того, як усвідомлюємо свою приналежність до проблеми, співвідносимо себе з характеристиками, описаними в «Списку брудної білизни», і приходимо до власного розуміння виходу.

2. Зібрання

Зібрання є безпечним місцем, де можна ділитися страхами, досвідом, силою і надією. У міру того, як ми ототожнюємо себе з проблемою, ми виявляємо, що ми не самотні. Ми зустрічаємо людей зі схожими проблемами і бачимо, що вихід є. Одужання можливе. В кінці тунелю є світло, ми можемо подолати наші страхи.

3. Читання і письмова робота

Самоосвіта допомагає нам в роботі над нашим самопізнанням і одужанням. Ми вивчаємо Проблему, Рішення, Кроки, Традиції, а також читаємо літературу, що стосується програми.

Щоб сформувати більш глибоке розуміння нашого одужання в програмі, ми пишемо. У письмовому вигляді ми документуємо те, що відбувається і прояснюємо задані самим собі питання. Цей процес вимагає дисциплінованості та уваги.

Ця увага до себе веде до свободи, розуміння і співпереживання, необхідних для турботи про нашу внутрішню дитину.

4. Телефонне спілкування

На наших зборах ми слухаємо інших і самі ділимося з іншими. Часто ми знаходимо там людей, з якими ми починаємо близько спілкуватися. За допомогою телефонного спілкування між зібраннями ми продовжуємо ділитися один з одним, тим самим рухаючись вперед в нашому самопізнанні до одужання. Ми самі отримуємо підтримку, необхідну для нашого зростання, і надаємо таку підтримку іншим.

Часто буває, що з іншими ми більш співчутливі і відкриті, ніж з самими собою. У міру того, як ми ділимося з іншими, ми вчимося поводитися з собою так само обережно та дбайливо, як і з іншими. Ми стаємо дзеркалами один для одного і разом знаходимо вихід з нашої самотності. Спілкуючись один з одним, ми вчимося встановлювати здорові межі.

5. Спонсорство

Спонсорство в ДДА може відрізнятися від спонсорства в інших програмах. Спонсорство допомагає подолати самотність, яку ми відчували в дитинстві. Ми звертаємося до інших за допомогою, щоб побачити те, що відбувається з різних точок зору, дізнатися різні способи виходу з ситуацій. Ми ретельно підходимо до вибору спонсорів, а якщо ми не відчуваємо себе комфортно, ми можемо змінити наш вибір. Будучи спонсором або підспонсорним, ми спираємося в наших відносинах на Кроки і Традиції. З спонсором ми можемо поділитися такими речами, про які боїмося розповідати на зібраннях.

Спонсори не досконалі – адже всім нам в рамках цієї програми доводиться долати наслідки нашого дисфункційного дитинства. Але подібно до того, як ми ділимося на зібраннях або з друзями, ми знаходимо в собі сили просунутися ще трохи, ризикнути ще трішки. Ми ділимося цим з іншим членом ДДА, чиє одужання здається нам відповідним прикладом для наслідування.

У міру нашого просування по програмі, ми починаємо ділитися з іншими нашим досвідом. Саме виходячи за межі свого одужання і ділячись з іншими ми розвиваємо дружні стосунки. Ми вчимося відрізняти поверхневі відносини, випадкову дружбу, і будувати систему підтримки, що включає в себе різнорівневі відносини різного ступеня інтенсивності.

6. Служіння

В якості подяки програмі ми прагнемо заповнювати той внесок, який ми отримали. Добровільне служіння в програмі допомагає нашому одужанню, бо дає нам стимул продовжувати відвідувати зібрання. Ми знаходимо єдність з програмою і починаємо краще розуміти структуру здорової сім’ї в міру того, як нас приймають і підтримують в нашому служінні. Служіння розвиває нашу самоцінність.

Є багато можливостей служити – зібрання, Інтергрупи, Регіональні та Світові служби. Участь в служінні зміцнює нас і дозволяє тренуватися в практичному застосуванні 12 Кроків, роблячи програму доступною для новачків. Наші добровільні зусилля послідовно покращують ефективність та доступність послуг ДДА.

Наше служіння забезпечує послідовне проведення зібрань, завдяки яким ми всі отримуємо можливість працювати над одужанням і нести звістку про одужання іншим.

7. Межі (кордони)

Часто всі ми надаємо надмірну увагу концепції меж та кордонів як інструменту одужання. Відносини як з іншими, так і з самим собою, є ключовим аспектом нашого одужання. Деякі з нас мають дуже жорсткі межі. У інших кордони відсутні. В деяких вони можуть існувати, але не дотримуватися.

Першим кроком до встановлення наших кордонів є любов і повага до самих себе. Такий підхід дозволяє нам розумно донести до інших інформацію про наші кордони. Таким чином ми забезпечуємо власний захист, не вдаючись при цьому до негативу або до незрозумілих для інших дій.

8. Дружні обійми

Здатність давати, просити і отримувати ласку не була достатньо розвинена нами в дитинстві. Часто нам потрібні теплі дружні обійми.

Обійми представляють собою загальні вітання і прощання, якими ми користуємося в даній програмі. Ми вчимося просити про дружні обійми, коли ми відчуваємо, що потребуємо їх. Ми беззаперечно поважаємо почуття інших, коли люди уникають дружніх обіймів. Ми поважаємо і свої власні почуття, коли з тієї чи іншої причини ми відмовляємося від дружніх обіймів, якщо відчуваємо себе дискомфортно.

По-дружньому обіймаючи один одного, ми починаємо бачити різницю в тому, як ми дивимося на себе, інших, на світ, в якому ми живемо. Просити про те, чого ми потребуємо, є наріжним каменем нашого одужання. Це перший крок до справжньої близькості.

Пропонований внесок в служіння

Я займаюся служінням, щоб моє одужання допомагало мені, і через ці зусилля інші теж могли б користуватися його плодами. Я буду виконувати служіння і зміцнювати моє одужання з його допомогою:

Стверджуючи, що сила нашої програми виходить від учасників зібрань і виражається за допомогою нашої Вищої Сили і через наше групову свідомість.

У підтвердженні того, що одужання – це комплексний, а не однобокий процес, ми повинні з увагою ставитися до точки зору меншості в процесі формулювання групового рішення, таким чином, щоб кожне наше рішення відображало загальний настрій в групі, а не тільки позицію більшості.

Ми ставимо принципи вище особистостей.

Ми намагаємося підтримувати в собі готовність до служіння, працюючи над своїм одужанням в групі.

Ми прагнемо ділитися досвідом, силою і надією на всіх рівнях.

Ми визнаємо різні форми і рівні служіння і дозволяємо навколишнім виконувати різні функції, відповідно до їх можливостей.

При цьому ми готові прощати собі та іншим недосконалість у виконанні обов’язків.

Ми сповнені бажання намагатися зберігати такий порядок речей, щоб самим служити інтересам спільноти і давати іншим можливість служіння, уникати проблем грошей, власності та престижу, а також уникати провалів в своєму особистому одужанні, використовуючи в процесі служіння старі шаблони поведінки, особливо опіку, контроль, спасательство, жертовність і т.п.

Необхідно пам’ятати про те, що я наділений довірою виконавець, я не керую.

Обіцянки

Ми маємо намір пізнати нову свободу і нове щастя. Ми не забудемо минуле і не будемо намагатися позбутися його. Ми станемо здатні зрозуміти світову гармонію і пізнати душевний світ. Неважливо, як низько ми опустилися колись, ми побачимо, як наш досвід може допомогти іншим. У нас зникне почуття нікчемності і саможалю. Ми втратимо інтерес до своїх егоїстичних проявів і і почнемо цікавитися нашим товариством. Ми перестанемо шукати себе ззовні. Наше ставлення до життя і наш світогляд зміняться. Страх перед людьми і фінансовою нестабільністю зникне. Ми навчимося інтуїтивно приймати правильні рішення в ситуаціях, в яких раніше ми зазнавали поразки. Ми зрозуміємо один раз, що Бог робить для нас те, що ми самі не могли зробити для себе.

(Велика книга Анонімних Алкоголіків, стор. 83 – 84).

Обіцянки ДДА

1. Ми відкриємо нашу справжню індивідуальність, люблячи і приймаючи себе.

2. Наша самооцінка покращиться в міру того, як ми навчимося схвалювати себе в повсякденному житті.

3. Ми позбудемося страху перед людьми, які мають владу, і від потреби подобатися всім оточуючим.

4. У нас зміцніє здатність будувати і розвивати інтимні відносини.

5. Коли ми подолаємо почуття покинутості, винесене з дитинства, нас стане захоплювати сила духу і характеру, а одночасно ми почнемо більш терпимо ставитися до людських слабостей.

6. Ми набудемо почуття стабільності, спокою та фінансової захищеності.

7. Ми навчимося веселитися і радіти життю.

8. Ми навчимося любити людей, здатних до любові і відповідальності.

9. Нам стане простіше встановлювати здорові психологічні межі.

10. Ми позбудемося страху успіхів і поразок у міру того, як ми інтуїтивно навчимося приймати розсудливі рішення.

11. За допомогою нашої групи ДДА ми поступово позбудемося нашої дисфункційної поведінки.

12. Поступово за допомогою нашої Вищої Сили ми навчимося очікувати найкращого і отримувати його.

Заключна медитація

Ми беремося за руки,

Разом ми можемо зробити те,

Що ми б ніколи не змогли зробити поодинці.

У нас більше немає почуття безнадійності,

І нам більше не потрібно залежати

Від нашої нетвердої волі.

Зараз ми разом,

Підставляючи долоні силі,

Більшій ніж наша власна.

Коли ми з’єднуємо руки,

Ми знаходимо любов і розуміння,

Про які ми мріяли в найсміливіших мріях.

Молитва про душевний спокій

Боже, дай мені розум і душевний спокій

Прийняти те, що я не в силах змінити,

Мужність змінити те, що можу,

І мудрість відрізнити одне від іншого.

Молитва про душевний спокій ДДА

Боже, дай мені розум і душевний спокій

Прийняти людей, яких я не в силах змінити,

Мужність змінити того, кого зможу,

І мудрість зрозуміти, що цією людиною є я сама.

Posted in Ал-Анон Читальня

Сім’я з алкогольною проблемою

Родиною з алкогольною проблемою називають таку родину, в якій хоча б одна особа п’є так, що завдає шкоди іншим. Це здебільшого стосується сімей, де хтось узалежнений від алкоголю. Особа, що п’є деструктивно, викликає в оточуючих людей, що знаходяться поруч життєві, емоційні та фінансові проблеми, внаслідок чого вся родина бореться з “алкогольною проблемою” в широкому розумінні.

Можна сказати, що ця проблема стосується не лише того, хто п’є, бо ніхто не живе в суспільному вакуумі. Ця проблема стосується всіх людей що, тісно пов’язані з алкоголіком: тих, хто його кохає і про нього турбується, хто якось від нього залежить, живе з ним у якійсь спільності. Саме тому, що хвороба охоплює всю родину, і тих людей в ній, що самі не п’ють – можна розпочинати роботу над вирішенням проблеми від не узалежнених членів сім’ї. Варто працювати з родиною, бо це система, де алкоголь важливий фактор. Зміна системи може багато змінити в дії цього фактора.

Родина – це суспільна група, учасники якої взаємозалежні у вирі­шенні своїх емоційних, духовних та суспільних потреб. Такий погляд на речі означає, що в родинному житті виникає чимало проблем.

Без проблем сімей не існує. В різних фазах життя особи та життя сім’ї і життя сімейного суперечності щодо мети та засобів її досягнення набирають різних розмірів, іноді навіть драматичних. Кожен член сім’ї по-своєму розуміє цю мету та засоби дії для її досягнення – не буває сімей без конфліктів. Важливо вирішувати конфлікти конструктивно, а суперечності розв’язувати у міру можливості. Родина з алкогольною проблемою має специфічні труднощі, але важливо підкреслити, що вони не кращі і не гірші, та й навіть не можна сказати чи менші, чи більші, ніж проблеми інших сімей.

Один з відомих фахівців родинної терапії, Вірджинія Сатір, підкреслює чотири особливості психологічно здорової сім’ї:

  • Позитивне самоусвідомлення та автономія окремих членів сім’ї.
  • Відверте й ефективне спілкування.
  • Взаємність.
  • Зв’язок із зовнішнім світом.

Цікаво, як ці риси можуть виглядати в родині з алкогольною проблемою? Розглянемо уважніше кожну з них.

Позитивне самоусвідомлення означає, іншими словами, сприйняття самого себе таким, як є, і загальне відчуття “у мене все гаразд”, навіть якщо деякі мої вчинки й заслуговують критики. Я можу припуститися помилок, в пошуках кращих способів життя. У мене є певні вади та обмеження, але я з ними змирився. Сприймаю себе разом з обмеженнями і з добрими, сильними сторонами. Я маю таку ж цінність, як і інші люди, а мої потреби і бажання не кращі і не гірші, ніж прагнення і потреби інших. Сприймаю себе як жінку чоловіка і дозволяю собі черпати силу і підтримку з факту, що в мене є певна стать. Я люблю себе і заслуговую на любов. Маю право подбати про себе, коли мені погано та присвятити собі особливу увагу, коли потребую цього. Немає причин ставитися до себе гірше, ніж до найближчих. Саме із собою мені доведеться спілкуватися до кінця моїх днів, тому для себе я – найважливіша особа. Я заслуговую на увагу і повагу з боку інших, маю право як давати, так і брати. Це все не звільняє мене від зосередження на питанні: “Як жити?” й від відповідальності за реалізацію пізнаної відповіді.

Протилежною до такої позиції є егоманія, з одного боку, або невпевненість у собі і неповага до себе, з іншого. Ці два полюси протилежні гармонії між ” я та інші “, вони парадок­сально пов’язані між собою. Найчастіше саме страх і невіра в себе змушують ставити себе вище за інших, неповага до себе дає привід для неповаги до інших. Самонезгода і самопокарання поєднані з образою та агресією до інших; глибокої доброзичливості до інших людей неможливо досягти без доброзичливості до себе самого. Добрі вза­ємини з іншою особою (також у подружжі і в сім’ї) можна побудувати лише тоді, коли людина усвідомлює, “хто я такий”, адже “звідки я можу знати, як ставитися до тебе, коли я не знаю, як ставитися до себе самого?”

• У родині з алкогольною проблемою нелегко знайти самоповагу й позитивну самосвідомість. Швидше навпаки, всі мають претензії до самих себе й одне до одного. Як алкоголіки, так і партнери-родичі, а навіть і діти, які підростають, пов’язані кривдою та провиною, обра­зою, агресією й почуттям відсутності будь-якого порядку. Разом із звинуваченнями, почуттям провини та неадекватності (він поганий чоло­вік, але це через мене, бо я погана жінка) з’являються інші прикрі емоції. Емоційний клімат “алкогольної” родини визначається почуттям сорому, провини та кривди, образи, страху і злості. В інших людей, в інших сім’ях також бувають ці відчуття , але рідко в такому поєднанні та хаосі, що мають місце в алкогольній сім’ї. Злість переходить в жаль, жаль – у почуття провини, провина – у страх, страх – в образу. Така чи подібна комбінація деструктивних станів не дуже сприятлива для самоповаги й реалістичного погляду на власні проблеми.

Автономія разом із самоповагою – друга важлива риса людей, чиї взаємостосунки є позитивними. На перший погляд, вона заперечує єдність. Автономія означає право особи на створення власного, не­повторного образу своєї особистості й особливого способу життя. Зріла єдність – це спільність автономних осіб, що означає спільність вибору, а не поневолення. Якщо мої зв’язки з людьми ґрунтуються на відчутті примусу, то це схоже на рабство. Якщо ж їх основою є відчуття “вважаю за потрібне”, “вибираю”, то це ближче до автономії. Але щоб ясно і чітко окреслювати це, треба досить ясно розуміти межі свого “я”, що є мною, а що не є мною. Чітко розуміти, де мій страх, а де чужий страх. Де мої обов’язки, а де не мої. Що підлягає моєму впливові, а що не підлягає.

•У сім’ї з алкогольною проблемою психологічні межі окремих осіб взаємно перетинаються, вони хаотичні і розмиті. Замість відповідальності або відмова від неї, або над відповідальність, що означає ставлення до іншої людини, дорослої – як до дитини чи недієздатної особи. Люди взаємно порушують психологічні кордони одне одного, роблячи щось “за когось”, або дозволяють комусь думати, планувати і відповідати за них. Щоб хтось краще за них міг знати, чого вони хочуть, чи що для них добре. Інтенсивно переживають чиїсь почуття замість своїх, чужі прагнення і турботи чужі, а не свої. Або дають свою психологічну роль під чиєсь керівництво іншого, запитуючи; “Скажи, що мені робити? Ти ж знаєш мене краще, ніж я сам. Ти це зробиш краще від мене”. Хаос та розмитість меж несприятливі для побудови зрілого зв’язку. Про зустріч двох суб’єктів можна говорити лише тоді, коли вони досить самостійні, щоб вважатися суб’єктами.

Відверте й успішне спілкування – це таке спілкування, при якому члени сім’ї можуть спокійно розмовляти про всі важливі справи у своєму житті. Це означає, що вони вміють і говорити про це, і слухати.

Є чимало причин, внаслідок яких люди не розмовляють і не слуха­ють одне одного, коли йдеться про певні речі. Це може бути страх перед осудом і агресією (не можна йому цього казати, бо він накричить на мене), острах образити іншу особу (їй не можна цього казати, бо їй буде прикро), острах висловити (проявити якісь) погляди чи думки, які (яких) людина в собі не любить (як я йому це скажу ? Буде видно тоді, що я його підозрюю…), почуття безнадії (це все одно нічого не змінить), зрештою, боязнь називати деякі речі своїми іменами, віра в те, що поки “їх не назвеш, вони не існують”. Найважче буває говорити про почуття: глибокі турботи, прагнення, побоювання, слабості. Багато хто з нас боїться відкрити свої слабкі сторони, щоб не зазнати болю. Боїться попросити, щоб не одержати відмову, показати, що для нього щось важливе, щоб в нього це не відібрали. Є родини в яких не можна проявляти злість чи силу, бо це нібито загрожує іншим. Виключені з родинного життя теми та почуття залишають простір “табу”, “мертву зону”, якої не можна торкатися. Залежно від її обсягу, спілкування в родині в тій чи іншій мірі порушується.

• У родині з алкогольною проблемою “мертвою зоною” є почуття та переживання, пов’язані з алкоголем, навіть сам факт пияцтва чи випивки. Завжди говорять, що “тато захворів”, “мама втомилася”, однак не кажуть, що хтось просто нетверезий. Страх і сором примушують обманювати навіть себе, а побоювання зіпсувати стосунки п’яного з членами сім’ї відбирає мову дорослим. Я знаю одного батька, що в добрих взаєминах і в любові проводив час із своїм, тепер шістнадцятилітнім, сином. Вони разом проводили відпочинок, їздили в походи й по рибалити, але жодного разу ніхто з них навіть словом не обмови­вся, що мама п’є. Копи хлопчик мав 6-8 років, він тільки щоранку запитував: “Як мама себе почуває?”. Потім припинив.

“Табу” це не лише факт зловживання алкоголем, але й почуття, пов’язані з цим. Люди бояться, що алкоголік прийде п’яний, але не кажуть цього, гніваються й заперечують, коли їх про це запитати. Сором не дозволяє говорити про те, що було вчора, і хто що з цього приводу відчував. Звичайно, бувають сварки. Але крики, сварки, прізвиська та докори – це не розмова, хоча вони й нібито знімають внутрішнє напруження. Атака породжує контратаку. А щира й відверта розмова з алкоголіком неможлива – це знають всі, хто живе поруч з узалежненим. Його система ілюзій та заперечень, внутрішній самообман, в якому він живе, не дає доступу ні для фактів, ні для слів. Атмосфера в родині з алкогольною проблемою – це або буря, або затишшя перед бурею. Напруження і зриви, від яких можна втекти, виходячи з дому, або закриваючи вуха навушниками, книжками, які “ковтаються”, а не читаються, світом власних мрій чи нервовим зосередженням на справах, які не вимагають аж такої енергії та зусиль; прибиранням, чищенням, плетенням, які тимчасово заспокоюють. У такій атмосфері нелегко наважитись, а наважившись нелегко пробитися до мами з розмовою про шкільні проблеми. Відомо, що існують важливіші речі й важливіші для мами справи. Нелегко запитати в сина, як у нього справи, бо він може згадати про будь – які прикрі події вчорашнього дня. Матері не можна сказати, що нема вже сили так жити, бо вона ж казала не виходити за нього заміж. Соромно признатися подрузі, що в домі нема ані копійки, бо вона ж знає, що чоловік непогано заробляв. І так далі. Мертва зона спілкування, пов’язана з алкоголем та його наслідками паралізує відвертий та щирий обмін думками, робить людей самотніми, чим набагато збільшує життєвий тягар.

Взаємність означає, що люди можуть взаємно віддавати одне одному увагу, турботу, підтримку та енергію. Ролі в сім’ї визначаються певною стабільністю. Мама багато років є мамою, а дитина – дитиною, тому напрям стосунків між ними є сталим, поки дитина не стане дорослою. Але всі знають, що бувають моменти і ситуації, коли доросла й сильна людина потребує підтримки та допомоги яку можуть надати інші, навіть молодші та на вигляд слабші, але це, можливо і корисно. Коли хтось через збіг обставин чи втрату сил випадає зі своєї ролі – його активність переходить до інших. У психологічно здоровій сім’ї такі “послуги” є взаємними та здійснюються почергово: сьогодні я тобі допоможу – завтра ти мене підтримаєш; сьогодні я тебе втішу, а завтра – ти мене.

* У родині з алкогольною залежністю такої взаємності немає. Через той факт, що алкоголік постійно не виконує своєї ролі, подружньої, батьківської, сімейної; не дотримується обіцянок та умов, не вкладається у терміни – тому підтримка, енергія та увага перева­жають в одному напрямку. Це алкоголіка треба підтримувати, “латати” його недоробки, пильнувати за його вчинками, забезпечувати його наміри. З боку узалежненого на таку ж “відплату” не можна надто розраховувати, або взагалі неможливо сподіватися. Якщо “невзаємність” триває роками і в різних важливих галузях життя, то у сім’ї створюється клімат образи. Саме це може викликати скандал з плачем у відповідь на запитання: “Котра година?”.

Відвертість – це зв’язок із світом. Це означає, що сім’я не замкнена система. Це швидше жива клітина з прозорою мембраною. Існує обмін: виходимо до людей – і люди приходять до нас. Приходять ідеї, погляди, інформація, що “переробляються” в родині; одне залишається, інше відкидається, як непотрібне чи небажане. Свої проблеми можна виявити іншим людям, щоб створити “вигляд з боку” деяких надміру емоційних справ. Сім’я – це швидше комірка в суспільному житті, ніж ізольована частина мозаїки.

•У родині з алкогольною проблемою все закривається від інших. “Не вимітати сміття”, а хвалитися особливо немає чим. Через сором уникають запрошувати до себе інших та ходити в гості, щоб не провокувати складних розмов та розпитувань. Або навпаки: припиняють ходити в гості через страх, що узалежнений переп’є, тому немає приводу запросити когось. Діти не запрошують товаришів, оскільки тут також існує певний “принцип взаємності” – найчастіше все виходить на вулицю. Сім’я ізолюється, люди стають самотні, не спілкуються й між собою. Дуже нелегко вийти з цього замкненого чи зачарованого кола, щоб попросити допомоги чи підтримки. А це посилює як саму алкогольну хворобу, так і дисфункцію цілої родини.

Фази адаптації до існування в родині з алкогольною проблемою.

На основі досліджень та багаторічних спостережень 50-ти сімей з алкогольною проблемою, один із фахівців в галузі досліджень і терапії родин, Джоан Джексон, описала такі адаптаційні фази життя в родині з проблемою алкоголізму.

ФАЗА 1. Починаються випадки надуживання алкоголю, і вони, хоча поки що нечасті, викликають напруження в подружньому зв’язку. Сім’я (дружина) намагається певним чином перешкодити цьому, але опір особи, що п’є, зводить ці зусилля нанівець. Розвивається система відмовок, виправдань, обіцянок та їх порушення. Панівною позицією є заперечення проблеми.

ФАЗА 2. Разом з тим, як частішають випадки зловживання алкоголем, посилюється ілюзія родини. Все частіше думки та вчинки її членів зосереджуються навколо алкоголю. Зростає напруження, претензії, погіршуються подружні стосунки, з’являються емоційні відхилення у дітей. Докладаються зусилля утримати структуру … та приховати негативні… структури сімейного життя в незмінному вигляді та негативних наслідків пияцтва.

ФАЗА 3. Родина починає відмовлятися від спроб контролювати поведінку алкоголіка. Люди починають займатися передусім вирішен­ням “сьогоднішніх” проблем, не думаючи про віддалену перспек­тиву та плани на майбутнє. Порушення у дітей стають помітнішими, закінчуються спроби підтримання ілюзій на тему того, що алкоголік “схаменеться”. Посилюється дезорганізація сімейного життя.

ФАЗА 4. Дружина, як правило,бере контроль над життям сім’ї і починає ставитися до чоловіка, як до великої впертої дитини. Жалість і сильні опікунські почуття змінюють претензії та ворожість, які були раніше. Сім’я стає більш стабільною та організованою в тому напрямку, щоб звести до мінімуму наслідки поведінки алкоголіка

ФАЗА 5. У випадку подолання попередніх стадії… або якщо попередні стадії вдається пройти\подолати, то… дружина починає, відходити від чоловіка, що далі п’є, і з часом доходить до розлучення. Дії жінки зосереджені на вирішенні побутових і емоційних проблем, пов’яза­них з розпачливим гаслом: “Рятувати себе”. Може трапитися втеча від алкогольних проблем і від алкоголіка.

ФАЗА 6. Дружина (чоловік) і діти реорганізовують родину й починають жити без узалежненої особи. Тобто вони привчаються до са­мостійності, відмовляються від претензій та сподівань щодо алкоголіка.

ФАЗА 7. Див. фазу 5, а також наприклад: за умови, що алкоголік досягає…, родина… (Якщо настане) алкоголік досягає стабільної абстиненції, а родина намагається знову (заново) зорганізуватися з метою включення алкоголіка в життя сім’ї, що не обходиться без серйозних емоційних проблем.

Кожна з цих фаз може тривати роками. Іноді адаптація затримується в 4-й фазі – і так залишається. Алкоголік перебуває на орбіті родини, тоді як інші члени сім’ї “латають дірки” в бюджеті, життєвому порядку, почуттях і т.д., можна сказати, що „їм якось це певним чином вдається”, хоча це важко назвати задовільним чи здоровим життям.

Комплекс порушень та відхилень у членів сім’ї з проблемою алкоголізму окреслюється поняттям співузалежнення (чи ко-алкоголізму). Сюди належать такі прояви:

  • Алкогольна обсесія (нав’язливі думки про те, чи алкоголік знову нап’ється, чи ні, в якому стані прийде, що він зробить, що зробити, коли він прийде п’яний тощо, що означає концентрацію уваги і думок особи, що сама не п’є, на алкоголі.
  • Емоційні порушення у вигляді раптових змін настрою (емоційна гойдалка), депресивні (депресійні) стани, хаос емоцій, песимізм.
  • Духовне спустошення, у вигляді нервового зосередження на дрібницях щоденного життя, невміння зосередитися і задуматися над сенсом життя, розпач, відчай, безнадія.
  • Підтримання алкоголізму через звільнення алкоголіка від відповідальності за наслідки його пияцтва (обман з метою прикриття його, “затирання” багатьох справ, захист від неприємних наслідків його поведінки в нетверезому стані).
  • Психосоматичні порушення, неврози, вживання заспокійливих ліків чи інших засобів, що в результаті може призвести до власного узалежнення.

Співузалежнення – це кошти, які платять близькі алкоголіка за життя в умовах постійного психологічного стресу. Вибратися з цієї ситуації нелегко, підкреслюю, що це практично неможливо зробити власними силами. Треба звернутися до людей, найкраще до тих, що пережили подібні проблеми і труднощі. Іноді важливо (тобто не примусово) звернутися за психологічною допомогою до спеціаліста, бо рівень болю, відчаю та порушень вимагає цього. Існує думка, що кожен рік життя в родині з проблемою алкоголізму вимагає місяця власної роботи з особистими проблемами – і тільки така пропорція дає гарантію повернення здоров’я й душевного спокою.

А що з дітьми ?

Багатьох людей з точки зору деструкційних явищ “алкогольної сім’ї” найбільше цікавить, що ж діється з дітьми.

Діти відчувають біль та хаос, як і дорослі. Можна сказати, що зростають в умовах, несприятливих для душевного спокою та здоров’я. Вони вчаться:

По-перше: не можна розраховувати на дорослих. Досвід не виконуваних обіцянок, нереалізованих планів і непослідовних вчинків, а також очевидної розгубленості батьків приводить до зневіри у порядку та надійності. Це може викликати переконання, що життя – це хаос або джунглі, що не дає почуття безпеки чи довіри до світу. Це часто означає втечу у фантазії, внутрішній світ переживань і нереальності, відірваності від “тут і тепер”. Про таких дітей говорять “не­видима дитина”, “літає в хмарах”, “особа не з цього життя”. Ці діти не клопіткі, але ніби “відсутні”. Інші, які вирішують шукати підтримки поза родиною, або знаходять реальну і здорову допомогу в когось із дорослих, що здатні дати надію на добрий та безпечний порядок життя, (бабуся й дідусь, дальні родичі), або ж звернуться за підтримкою в групи з асоціальними чи антисоціальними нормами, що створює небезпеку спадання “на дно” суспільства.

По-друге: не говорити. Ця наука веде до ізоляції, замкнення та самостійності. Обманювати змушують як сором, так і надія. Кожен хотів би мати справедливого батька та люблячу маму, тому поки існує надія, вона підтримує ілюзії. Крім того існує неписане правило замовчувати все те, що діється вдома. Тому так важко розмовляти з дітьми з родин, де хтось п’є надміру, про їх сімейні справи. Це ще більше посилює труднощі у пошуку підтримки серед інших людей.

По-третє: не відчувати. Деякі емоції занадто інтенсивні й болючі, щоб їх подолати. Біль, злість, страх, приниження. Вихід – відділитися \ відокремитися від них, не відчувати. Також надія чи любов можуть зазнати глуму чи розчарування. Тому безпечніше їх притамовувати в зародку, коли вони не розвинулися. Наслідком цього може бути видиме “скам’яніння” й нечутливість або, навпаки, розрегульовані емоції, гойдалка настроїв та надмірні реакції – подібно до розладу шлунка, спричиненого нестравною їжею.

Не завжди алкоголь викликає драматичні події. Часто алкоголіки – люди в «тумані», не чуттєві, сповнені почуття вини чи відсутні в сім’ї. Однак у деяких сім’ях трапляються й жахливі речі, такі як фізичне насильство чи сексуальне використання дітей. Останнє частіше трапляється, ніж нам здається. Сексуальні надуживання не обов’язково мають характер зґвалтування. Частіше це спокуси, пестощі та зближення, що відбувається без протесту дитини, хоча й виникає відчуття, що це “щось не те”. Це стосується улюблених донечок (племінниць, внучок) чи інших знайомих. Часто самій дитині (у більшості ідеться про дівчаток, але не тільки) це дає певне сороміцьке задоволення, сексуальне збудження. Дитина почувається винною і це ускладнює будь-яке втручання на цю тему, бо від страху й провини все замовчується. Однак якщо дитина проявляє незрозумілу нехіть до когось із дорослих, розгубленість чи апатію, варто уважніше придиви­тись до її взаємин з дорослими членами сім’ї чи знайомими.

Агресія в родині з алкоголізмом часто призводить до насильства. Без сумніву, що в цій справі необхідно навчитися захищати себе і дітей.

У деяких сім’ях приховуються факти насильства, як і зловживання алкоголем, що є досить нерозумним та недалекоглядним. В усіх важливих справах нам необхідні союзники, бо з дійсно важкою ситуацією самотужки впоратися неможливо. Отже, якщо ніхто не знає про фізичну агресію, якщо…, то нехай хтось дізнається. Саме так або такий випадок, як і з надмірним зловживанням алкоголю (питтям). Існують суспільні та юридичні засоби захисту, але ними треба користатися рішуче. Відмовитися від безглуздого й фальшивого сорому перед експертизою, прокуратурою, поліцією чи судами. Мовчання й непевність жертви посилює самовпевненість агресора, сприяє насильству. Часто треба перебороти свій страх. Це нелегко, але можна знайти підтримку в інших людях, вийти з ілюзій, попросити допомоги. Будь-де знайдуться люди, що подадуть руку, хоча відчай та безнадія і зневірюють у такій можливості.

Що можна зробити ?

  • Почни здобувати інформацію про алкогольну хворобу та вплив співузалежнення на членів родини особи, що п’є.
  • Вийди до людей. Спробуй перебороти себе в цьому й повірити, що цей крок необхідний для оздоровлення цілої родини. Вам треба відновити зв’язки, і кожен повинен почати зі самого себе. Тому знайди групу “Ал-Анон”, де знайдеш підтримку. “Ал-Анон” зустрічаються раз на тиждень. Можеш туди прийти й послухати, нічого не кажучи про себе. Інформацію про такі групи можна знайти в нотаріальних консультаціях чи за телефоном довіри.
  • Коли зможеш, почни говорити про узалежнення у твоїй родині з дітьми. Цю тему треба освоювати крок за кроком. Не забувай, що діти вже засвоїли погляд, що про це говорити не можна.
  • Почни окреслювати кордони своєї території й говорити “ні”. Якщо треба – почни рішуче і послідовно захищати себе й дітей. Переглянь, наприклад, свої погляди щодо того, чи сексуальне співжиття є подружнім обов’язком незалежно від емоційних коштів і бажання, чи ні. Можливо, ти визнаєш себе людиною вільною, що не дозволяє порушувати своїх принципів та меж.
  • Розвивай у себе позитивну самосвідомість, подбай про свої права, їх висловлювання й захист. Ти маєш не меншу вагу й цінність, ніж інші люди. Ти заслуговуєш на увагу й кохання.
  • Дай алкоголікові повністю відчути наслідки зловживання спиртним. Не лікуй його похмілля, не вигороджуй його, не влаштовуй лікарняних для нього, не роби вигляду, що все гаразд.
  • Спробуй скористатися методом кризової інтервенції щодо твого алкоголіка – пияка. (Як спільно, рідні, друзі, батьки, сусіди, – можуть спричинитися до того, що алкоголік почне лікування..)
  • За допомогою та при підтримці інших людей спробуй зрозуміти, що для тебе можуть означати більш конструктивні батьківські (материнські) обов’язки.
  • Працюй над утриманням від порушень чужої території. Не намагайся думати, влаштовувати, жити за інших, бо прожити можна тільки власне життя.
  • Зверни увагу, чи єдність і незалежність у вашій сім’ї перебувають у належній рівновазі? Може хтось потребує. більшої самостійності, а інший – більшої уваги та єдності ?
  • Навчися створювати умови для широкого й відвертого спілку­вання на тему важливих справ вашої родини. Можливо, спочатку тобі самому (самій) треба навчитися цього поза родиною.
  • Прислухайся, придивляйся до власних почуттів, прагнення, цінностей, бачення світу та інших людей. Пізнавай себе і перевіряй правильність своїх поглядів. Дбай про покращення якості власного життя та зв’язків з іншими людьми.
  • Змінюй те, що можливо змінити на краще у своєму житті, не треба надміру жаліти себе й упиватися своєю жертовністю. Може, твої жертви нікому не приносять користі. Одночасно пам’ятай, що не на все можеш мати вплив.
  • Можливо, ці завдання нелегкі. Якщо так – звернися за допомогою до фахівця. Знайди когось, хто спеціалізується на проблемах узалежнень, особливо, родин з алкоголізмом.

Posted in Ал-Анон Форум Читальня

Співзалежність

Співзалежність – патологічний стан, що характеризується глибоким проникненням і сильною емоційною, соціальною або навіть фізичною залежністю від іншої людини.

Співзалежність – це хвороблива, на рівні манії, залежність у взаєминах одне від одного. Патологічний стан, у якому людина не намагається позбутися негативного впливу партнеру, не робить спроб змінити ситуацію на краще.

Найчастіше термін вживається по відношенню до родичів і близьких алкоголіків, наркоманів та інших людей з якими-небудь соціальними вадами або залежностями, але далеко не обмежується ними.

Для стану співзалежності типово:

  • омана, заперечення, самообман;
  • компульсивні дії;
  • “заморожені” почуття;
  • низька самооцінка, ненависть до себе, почуття провини;
  • придушений гнів, неконтрольована агресія;
  • тиск і контроль за іншою людиною, нав’язлива допомога;
  • зосередженість на інших, ігнорування своїх потреб, психосоматичні захворювання;
  • проблеми спілкування, проблеми в інтимному житті, замкнутість, депресивна поведінка, суїцидальні думки.

Причини співзалежності
Причини співзалежності в першу чергу лежать в особливостях особистості співзалежних. Як правило, – це люди, що здатні співпереживати і глибоко вникати в проблеми іншої людини. Вони беруть на себе відповідальність за життя інших людей, жертвуючи собою. У той же час відмовляються від відповідальності за себе. Межі особистості у співзалежних розмиті аж до ототожнення себе з іншою людиною. Здатні маніпулювати іншими. В астрології ці якості пов’язані зі знаком зодіаку Риби.
Є у співзалежності і об’єктивна причина – родина, як функціональна система, що має власні механізми саморегуляції.
Всі члени родини перебувають в одному енергетичному полі, стан одного впливає на стан всіх інших. Це і є співзалежність. Як система, сім’я прагне зберегти встановлену рівновагу шляхом звичних взаємин.
Якщо рівновага порушується, всі члени сім’ї докладають зусиль (звичайно неусвідомлювані) для її відновлення. Кожен член сім’ї виконує в ній свою функцію. Якщо хтось намагається змінити свою поведінку, решта явно чи несвідомо заважають йому: порушується рівновага сім’ї, що змушує змінюватися інших.
…Спостереження психотерапевтів показали, що члени сім’ї заважали лікуванню “хворого”, намагалися включитися в лікування або саботували його, наче сім’я була зацікавлена, щоб він залишався “хворим”.
Іншим членам сім’ї ставало гірше, коли пацієнтові ставало краще, як ніби його “хвороба” була необхідна для функціонування цієї сім’ї.
Вони помітили, що намагаючись змінити образ дій “хворого”, вони старалися, по суті, змінити спосіб дій всієї родини в цілому.
Це покладало ношу ініціатора змін в сім’ї на одного лише пацієнта, який і без того був тим, хто намагався змінити спосіб дій сім’ї, а коли його спонукали докласти до цього ще більше старань, то у відповідь він отримував лише більш різку критику від сім’ї.
Співзалежні, як і залежні, використовують заперечення як форму психічного захисту: “Проблеми немає, нічого серйозного, все під контролем.”
Контроль у співзалежних розвинений надмірно. Вони контролюють своїх близьких, свої емоції, все, що може заподіяти їм біль. Цей тотальний контроль тільки погіршує ситуацію, змушуючи залежного “йти у глухий захист”, а співзалежних позбавляє свободи і спокою.
Чим більше контролю, тим напруженішою стає ситуація. Більш того, стан контролю тримає в напрузі тіло, сковує рух енергії, викликаючи хворобу.
Інша сторона співзалежності в сім’ї – неусвідомлений енергетичний вампіризм. Він виникає там, де людина (зазвичай дружина або мати), потребуючи задоволенні власних потреб, “переносить” цю потребу на іншого. Не знайшовши себе в житті, вона “хапається” за чоловіка або дитину, відчуваючи до нього сильну прихильність, величезну любов, проявляючи самопожертву.
Відчувати прихильність, надавати допомогу тому, хто її потребує, це природно. Більше того, правильно надаючи допомогу, ми розвиваємося самі. Помилка в тому, що намагається допомогти той, хто сам для себе нічого не робить. Якщо “помічник” сам не реалізувався як особистість, його допомога віднімає у “підопічного” силу, гальмує його розвиток.
Як розвивається співзалежність?
Адже не буває такого: сьогодні все добре, а завтра вранці прокидаєшся і, бах, – співзалежний.
Навіть якщо взяти до уваги всі питання зі спадковою схильністю, то все одно все відбувається не так вже й швидко. Дарлін Лансер, сімейний психотерапевт і фахівець зі співзалежності, наводить 3 стадії її розвитку:

Рання стадія
1. Формування прихильності до залежного. Пропозиції та надання безоплатної допомоги, підтримки, подарунків та інші поступки.
2. Постійні спроби сподобатися (виявитися «доброю», «хорошою» людиною, яка заслуговує довіри).
3. Заклопотаність поведінкою залежного, – як і що відбувається в його житті, як він поводиться, чому це відбувається.
4. Раціоналізація поведінки залежного (знаходяться пояснення, чому він залежний і що у нього немає іншого вибору не бути залежним).
5. Сумніви в тому, що бачиш (навіть якщо людина п’яна, пішла явно за пляшкою, за дозою або грати в автомати – співзалежний відмовляється вірити і відганяє думку про те, що відбувається, дає собі пояснення «насправді – це …»).
6. Заперечення залежності («Насправді , він – не алкоголік , він просто іноді випиває 7 днів на тиждень по пляшці горілки. Це тільки для зняття напруженості», «Насправді, він не залежиний від комп’ютерних ігор, просто він займається улюбленою справою, відволікається від побутової сірості).
7. Відмова від власної активності (наприклад, залишатися вдома, щоб чоловік не напився).
8. Зменшення соціальних контактів (спілкуються з тими, хто розуміє, який залежний партнер бідний – нещасний і підтримує бесіду на цю тему).
9. Власний настрій співзалежних залежить від поведінки партнера і його настрою.

Середня стадія
1. Заперечення і мінімізація хворобливих аспектів (так, вкрав гроші, але їх там все одно було мало; так, лежав під парканом, але паркан був хороший і бруду не було навколо).
2. Укривання (якщо людина займається реалізацією своєї залежності , «відмазування» її, брехня в порятунок).
3. Тривога, вина, самозвинувачення (я роблю мало або щось неправильно, – якщо він продовжує неправильно поводитися) .
4. Зниження самооцінки.
5. Ізоляція від друзів і знайомих.
6. Постійний контроль за залежним.
7. «Пиляння», звинувачення, маніпуляції («Уб’ю себе, якщо ти будеш продовжувати…», «Ти мені все життя зіпсував»).
8. Гнів і замішання (після того як «все зроблено правильно»: змінено поведінку, створені умови, все куплено, все продано, задіяні фахівці, екстрасенси і чаклуни – він все одно поводиться неправильно) .
9. Розуміння, що по-справжньому не може контролювати життя навколо себе і підпорядковується примхам залежного.
10. Постійні коливання настрою, які вже не залежать від поведінки залежного.
11. Зняття відповідальності з залежного (він не винен, що п’є, колеться, грає).
12. Поява «сімейних секретів» (ніхто не повинен говорити за межами сім’ї, що щось відбувається «не те»).
13. Поява залежності (дружини алкоголіків можуть самі почати пити, деякі з міркування «щоб йому менше дісталося» або «щоб з дому не йшов»; часто розвиток залежності від їжі ).

Пізня стадія .
1. Постійно пригнічений настрій.
2. Розвинена залежність.
3. Відчуття порожнечі і байдужості.
4. Безпросвітність.
5. Появи стрес- залежних захворювань (гіпертонія , виразка шлунка і т.п.).
6. Посилення спроби контролю аж до насильства (в горілку можуть підсипати всякі психотропні, запрошувати бандитів «щоб провчити» і т.п.).

Звільнення від співзалежності
Якщо ви дійсно хочете допомогти “залежній” людині, залиште її у спокої. Розслабтеся і займіться собою. Коли ви почнете звільнення від співзалежності, “залежний” партнер потягнеться за вами. Дайте можливість подіям йти природним шляхом.

Розберіться в собі: хто ви і що хочете. Визначте свої кордони: де зона вашої відповідальності за себе, а де чужа зона відповідальності, що ви можете дозволити партнеру робити стосовно вас і що не дозволяєте.

Дайте знати партнерові про свої кордони. Спокійно повідомте йому, яку його поведінку ви більше терпіти не мають наміру і що будете робити, якщо він буде так продовжувати.

Змістіть акцент з партнера на себе. Візьміть на себе відповідальність за свій розвиток і свій стан, займіться своїм здоров’ям.

Поважайте особистий простір іншої людини і його право жити так, як він вважає за потрібне. Цим ви звільните себе від співзалежності, допоможете йому швидше усвідомити своє становище і змінить стан сім’ї як системи.

У сформованих сімейних взаєминах співзалежний реалізує свої потреби, отримує враженні і переживання. Що ви будете робити, якщо нікого буде рятувати? Ви не хочете мати цю ситуацію, але і позбавлятися переживань, які вона вам дає, теж не хочете. Як вирішити цей внутрішній конфлікт? Рішення просте. У вашого “підопічного”, швидше за все ті ж внутрішні потреби, адже одна з причин алкоголізму, наркоманії та подібного – брак яскравих вражень у житті. Знайдіть спільні інтереси, де зможете отримати ті враження і переживання, яких вам так не вистачає.

У будь-якій системі (людина, сім’я, суспільство) закладено прагнення до розвитку. Це Закон. Один з двигунів розвитку – конфлікт як зіткнення інтересів. Вирішення конфлікту на користь обох сторін розвиває систему в цілому.

Ми всі різні, приходимо в цей світ з певним характером. У кожного своя місія. Для її вирішення сили, що керують нами, створюють нам ситуації, зводять з людьми, які нам у цьому допомагають. У всьому є сенс. І якщо ми це розуміємо і діємо усвідомлено, проблеми вирішуються.

Неможливо дати конкретні рекомендації кожній родині. Ви повинні самі знайти той шлях, який виведе вас з глухого кута.

Важливіше навчитися пізнавати, ніж користуватися готовими рекомендаціями. Тоді в будь-якій ситуації ви завжди зможете самостійно прийняти правильне рішення.
Головне – розуміти ситуацію і мати правильну стратегію поведінки.

Posted in Ал-Анон Читальня

ДДА

Що таке ДДА?

Дорослі діти алкоголіків – це програма одужання для дорослих, на яких вплинуло виховання в алкогольній або інших дисфункційних сім’ях. Ми опираємось на досягнення програми Анонімних Алкоголіків, але використовуємо свою версію 12 кроків та 12 традицій.

Сайт спільноти ДДА Читати більше >>>

Чи повиннні мої батьки бути алкоголіками? Ні. Якщо ви знаходите в собі риси з «Списку брудної білизни», програма ДДА може вам допомогти.

Скільки це коштує? ДДА є незалежною програмою самодопомоги, і згідно нашій Сьомій Традиції, ми самі себе фінансуємо. Ми просимо робити невелику пожертву на кожному зібранні, якщо в нас є таке бажання. Ці гроші зазвичай йдуть на придбання солодощів на чаювання та інші організаційні потреби.

ДДА – це релігійна організація? ДДА пропонує духовний шлях одужання; це не релігійна організація, і вона не має жодного відношення до будь-якої релігії. В одному з 12 Кроків пропонується звернутись до Вищої Сили, як кожний з нас її розуміє. Для одних це може бути Бог, згідно їх релігійної чи конфесійної приналежності. Інші відчувають Вищу Силу як певну позитивну енергію, яка незримо присутня на кожному зібранні ДДА. До третіх на зміну розгніваного Бога з дитинства приходить люблячий Бог або Вища Сила, якій вони можуть довіритись. Яким би не був наш Бог, працюючи по 12 кроковій програмі, ми визнаємо, що не можемо одужувати наодинці. Ми покладаємось на Вищу Силу (або Бога як ми Його розуміємо) і вона повертає нас до ясності.

Що таке Вища Сила? ДДА – це духовна програма заснована не на якійсь конкретній релігії чи системі вірувань, а швидше на розумінні, що є сила більша ніж ми самі, яка може допомогти нам на шляху до одужання. Ця Вища Сила на стільки ж різноманітна, як і присутні на групі люди.

Де проходять зібрання? Щоб побачити список усіх зібрань ДДА, перейдіть на Сторінку «живі» групи. Так само, як люди одужують і ростуть, групи народжуються і зникають по мірі необхідності.

Що мені робити, якщо в моєму місті немає груп? На жаль, є багато областей по всьому світу, де зовсім немає груп ДДА. Якщо у вашому місті немає груп, ви можете відвідувати skype-групи. А також ви можете самі організувати нову групу.

Хто може прийти на зібрання? Єдиною умовою для членства в ДДА є бажання одужувати від наслідків виховання в сім’ї алкоголіків або будь-якій іншій дисфункційній родині, тобто на зібрання може прийти будь-яка людина, що бажає одужувати.

Як проходять зібрання? Зібрання групи ДДА проходять у безпечній обстановці та доброзичливій атмосфері. Ми розуміємо Ваші страхи і хвилювання щодо приходу на ці зібрання, але колись і ми теж перший раз прийшли в ДДА. Зустрічі побудовані так, щоб був час для читань та індивідуальних висловлювань, всі мають право висловлюватися, але ніхто не зобов’язаний це робити. Спілкування побудовано у формі монологу, коли один говорить, інші слухають. На зустрічі Ви почуєте історії з особистого досвіду членів ДДА (і минулого, і сьогодення), в яких Ви відразу впізнаєте себе. Ви також почуєте, як вони справлялися з такими ситуаціями раніше і як долають труднощі сьогодні. ДДА не пов’язане з жодним віросповіданням, сектою чи політичним угрупованням. ДДА спирається на 12 Кроків та 12 Традицій і являє собою спільноту взаємодопомоги для людей, які виросли в алкогольному або інший дисфункціональному середовищі.Всі зустрічі анонімні та безкоштовні. Єдиною умовою для членства в ДДА є бажання одужувати від наслідків виховання в сім’ї алкоголіків або будь-якій іншійй дисфункційній родині.