Категорія: ЗМІ про АА

06.12.2006 Пригріла «зеленого змія» Ліндсей Лохан.
Якби Ліндсей Лохан і не знялася у своєму чи не найвідомішому фільмі «Погані дівчиська», таке прізвисько до неї однак приклеїлося б. Адже в ліжку цієї 20-річної дівчини перебувало вже мало не пів-Голлівуду. Це і син Джона Леннона Шон, Колін Фаррел, Леонардо Ді Капріо і багато інших знаменитостей, інколи мало не вдвічі старших! Та й сама красуня не заперечує, що вже пройшла і Крим, і Рим. «Здається, що я прожила вже п’ять життів, хоча мені тільки 20», — бідкається Ліндсей.

Важко заперечити щось дівчині, на яку замолоду звалився такий тягар слави. А тепер Лохан спіткала ще одна проблема, через яку зазвичай проходять голлівудські зірки. Зараз «погане дівчисько» лікується від алкоголізму. Для боротьби iз «зеленим змієм» актриса відвідує товариство анонімних алкоголіків. Про це офіційно повідомила представник актриси Леслі Зелнік, повідомляє видання «Голлівуд». Бідолашній печінці зірки можна лише поспівчувати. Адже раніше Лохан нерідко потрапляла в лікарні через проблеми з харчуванням. Нагадаємо, що бідолаха, намагаючись досягти худих голлівудських «стандартів», так вимучила себе дієтами, що періодично лікувала то анорексію (коли їсти зовсім не хочеться), то булімію (звірячий апетит). Вона з жахом згадує, як мучилася тоді від болю в печінці.

Одначе зі здоровим способом життя актриса так і не подружилася. Нещодавно Ліндсей бачили в одному з нічних клубів Лос-Анджелеса в компанії ще двох не пай-дівчаток – скандальної світської левиці Періс Хілтон і нині розлученої матері двої дітей Брітні Спірс. Після закінчення вечірки в готель, де зупинилася Ліндсей Лохан, викликали бригаду лікарів швидкої допомоги. Як стверджують деякі співробітники готелю, актриса була п’яна мов чіп. Сама ж Лохан пізніше сказала на це, що ще «не довела себе до стану Мерилін Монро» (білявка, як відомо, була патологічно небайдужою до випивки), і в неї був лише напад мігрені. Та хто ж у це повірить!

https://www.umoloda.kiev.ua/number/813/119/29596/

https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilst … Дванадцять кроків» назустріч собі
Не можеш допомогти собі сам, звернися до… алкоголіка, котрий кинув пити
Тетяна Топчій
3 листопада, 1998 – 00:00

Алкоголік майже в усіх асоціюється зі зруйнованою печінкою, але не в усіх із глибоким почуттям провини, яке він відчуває. Хворому алкоголіку кричать, що в нього немає сили волі, але ніхто як слід не розуміє, що традиційне «взяти себе в руки» в боротьбі з однією з найскладніших хвороб стає абсолютно безперспективним

Антуан де Сент-Экзюпері,«Маленький принц»

Легенди, міфи, казки, пісні зберегли в собі ще з давніх часів згадки про алкоголь. У вавилонському епосі говориться, що винний виноград було подаровано землі, як пам’ять про грішних богів. А в Стародавній Греції не шанували надмірне пияцтво й називали варварами тих, хто не розводив вино водою. Втім, саме греки створили бога вина, відомого Бахуса. У значно пізніший період історії людства саме Бахус удостоївся безлічі літературних (особливо поетичних) присвят. Що ж, великі також визнавали цього бога… А може, вони були просто хворі?

Наша охорона здоров’я, зокрема наркологія, дуже часто намагалася лікувати алкоголіків лише медикаментозними засобами. Після проходження детоксикації (очищення організму від алкоголю) хворого могли помістити в диспансер, де він проходив трудотерапію та прослуховував лекції про шкоду пияцтва. При бажанні хворого «підшивали» (у такий спосіб формуючи страх перед вживанням дози спиртного), кодували, гіпнотизували, застосовували електросон й інші методи. Проте часто, вийшовши з лікарні, колишній пацієнт відчував бажання відзначити свою виписку біля найближчого пивного кіоску чи в лікеро-горілчаному відділі. Пияцтву оголошували нескінченні бій, але поле бою ставало дедалі ширшим. І ці чоловіки й жінки часто навіть самі собі не зізнаються в тому, що в них є проблеми з алкоголем…

Глеваха. Середа. Цього дня наркологи Київського обласного наркологічного диспансеру зазвичай переобтяжені роботою — завезенням. Міліцейські машини привозять на «перевиховання» тих, на кого вже не діють «добрі слова». Черга до кабінету судової медичної експертизи. За дверима цього «чистилища» безліч паперових тек, у яких заархівовано людське падіння. Алкоголь і наркотики часто стають тим спусковим важелем, який штовхає людину на крадіжку, образу, вбивство… Вони роблять людину байдужою до себе й до оточуючих, деградуючою й навіть аморальною…

У наркодиспансері у Глевасі є кілька відділень, чоловічих і жіночих. І життя там, скажемо відверто, не мед. На це ви можете заперечити — «А що їм, алкоголікам, ще потрібно. Самі докотилися». На такий зневажливо-осудливий тон багато хто з нас переходить, коли йде мова про людей, котрі слабують на одну з найпідступніших хвороб — алкоголізмом. Так, алкоголізм — хвороба, а не порок — так вирішила Всесвітня організація охорони здоров’я ще 1951 року. Його віднесено до переліку інших хронічних і смертельних захворювань і визнано хворобою не лише тіла та психіки, а також людського духу.

Авжеж, у наркодиспансер не потрапляють усі хворі на алкоголізм. А самі алкоголіки часто думають, що вони хворі на що завгодно, тільки не на алкоголізм, називаючи «алконавтами» друзів «по нещастю», котрі валяються під парканом. А що стоїть за цією впевненістю й бравадою? Сором, розчарування, страх. А також цілковите нерозуміння того, як саме діє ця хвороба. Алкоголік майже в усіх асоціюється зі зруйнованою печінкою, але не в усіх із глибоким почуттям провини, яке він відчуває. Хворому алкоголіку кричать, що в нього немає сили волі, але ніхто як слід не розуміє, що традиційне «взяти себе в руки» в боротьбі з однією з найскладніших хвороб стає абсолютно безперспективним. Алкоголіків, котрі клянуться своїми дітьми, що більше не питимуть, звинувачують у повній бездушності й деградації, не враховуючи при цьому, що потяг до спиртного, як один із симптомів хвороби, сильніший навіть за відповідальність перед сім’єю…

Алкоголізм, як прогресуюча й така, що призводить до смерті, хвороба, захоплює людину в полон. Вона керує її життям.

Ми дуже часто чуємо фразу: «Всі п’ють, і я п’ю». Таке ставлення до алкоголю в нашому суспільстві сприяє тому, що алкоголіків стає дедалі більше. Ми бездумно обдаровуємо наших нащадків «нетверезими генами», які вже в зародку роблять дітей алкоголіками.

Відомо, що слов’янському способу мислення й дій притаманна певна інертність. На щось подібне наштовхнулася спочатку й нова програма лікування, привезена з Америки торік улітку. Метод лікування засновано на програмі одужання алкоголіків у товаристві «Анонімні алкоголіки» й використовує своїм основним інструментом групову психотерапію. У США це найпоширеніша методика для лікування в медичних закладах і клініках.

Торік улітку на базі диспансеру в Глевасі пройшли підготовку перші професіонали з лікувальних закладів України. Механізм було запущено, і з’явилися перші психотерапевтичні групи у Глевасі, Чернігові, Полтаві. До речі, за декілька років до створення цих груп уже проводилось анонімне лікування алкоголіків у Львові та Одесі. Незаперечність репутації методики у дружній нам державі та позитивні результати перевірки її в наших умовах переконали Міністерство охорони здоров’я в тому, що програма справді потрібна. Цього літа курс підготовки наших фахівців було повторено, і консультанти з терапії «12 кроків» з’явилися в Ірпені й Полтаві.

«Терапія передбачає реабілітацію на всіх рівнях (тобто фізичному, психічному, соціальному й духовному). Раніше жодна така методика не зачіпала, приміром, питання духовного розвитку людини», — говорить психолог диспансеру Олександр Авдеєв.

І зауважте, це не програма релігійного зцілення, а психотерапевтична методика. Вона — не панацея, але дозволяє підійти до проблеми алкоголізму по-новому. Результат її роботи — в очах перших пацієнтів. Це очі людей, сповнених надії та бажання жити тверезо.

Новий підхід методики полягає в тому, що предметом аналізу стають почуття провини та образи, стосунки з оточуючими. Хворі алкоголіки переконуються, що їхній потяг до спиртного — симптом підступної хвороби. Вони визнають, що єдиний метод одужання — не торкатися ніякого спиртного взагалі, хоча й назавжди, як це не парадоксально, залишаючись алкоголіком… Ці принципи цілком подібні до принципів товариства «Анонімні алкоголіки», яке стає широко відомим у нас в Україні. Ще на початку століття алкоголіки зрозуміли: аби залишатися тверезими, їм необхідно спілкуватися між собою. З цієї ідеї й виросло всесвітнє товариство. В інших країнах його членів залучають до роботи в медичних закладах на кшталт наших наркодиспансерів. Необхідність у цій традиції з’явилася й у нас. Тверезі алкоголіки приїжджають допомагати у Глеваху, де працюють психотерапевтичні групи для бажаючих лікуватися за новою програмою.

Глеваха. Середа. Цього дня наркологи Київського обласного наркологічного диспансеру переобтяжені роботою — завезенням. Міліцейські машини привозять на «перевиховання» у Глеваху тих, хто вже досяг свого дна. Ясна річ, ніхто ще не підраховував, скільки людей відчувають власне дно через те, що вони алкоголіки. Не у вині справа.., а в тому, що ми — люди, й наша недосконалість робить нас вразливими для різноманітних «замінників щастя». Для когось таким став алкоголь, — коли на світ приємніше дивитися крізь денце наповненого вином келиха. Адже сказав хтось, що «наше щастя — в наших руках». І, напевно, він не мав на увазі чашу, по вінця наповнену даром міфічного Бахуса.

№210 03.11.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов’язкове. © «День»

Тетяна ТОПЧІЙ, студентка Інституту журналістики Догори

Прослухати соціальну рекламу