Життя коротке. І треба вміти.
Треба вміти йти з поганого фільму.
Кидати погану книгу.
Йти від поганого людини. Їх багато.
Якщо справа не йде – кидати.
Навіть від посередності йти.
Їх багато. Час дорожче.
Краще поспати.
Краще поїсти.
Краще подивитися на вогонь, на дитину, на жінку, на воду.
Музика стала ворогом людини.
Музика нав’язується, лізе у вуха.
Через стіни.
Через стелю.
Через підлогу.
Вдихаєш музику і удари синтезаторів.
Низькі б’ють в груди, високі ноти сверблять під пломбами.
Вистава менш нахабний, але з нього теж не втечеш.
Шикають. Обсмикують.
Ставлять підніжку …
Комп’ютер ПРИЛИПЧЕ, світиться, як привид, зазиває, як східний базар.
Копаєшся, шукаєш, шукаєш.
Ну, знаходиш щось, намагаєшся це пристосувати, викидаєш, знову копаєшся, знайшов щось, покрутив в голові, викинув.
Думки загальні.
Слова загальні.
Ні! Життя коротке.
І тільки книга делікатна.
Зняв з полиці.
Погортав.
Поставив.
У ній немає нахабства.
Вона не проникає в тебе не спитавши.
Лежить полиці, мовчить, чекає, коли візьмуть її в теплі руки.
І вона розкривається.
Якби з людьми було так.
Нас багато. Всіх неможливо погортати.
Навіть одного.
Навіть свого.
Навіть себе.
Життя коротке.
Щось відкриється нам саме.
Для чогось встановиш правила.
На решту немає часу.
Закон один: йти, кидати, бігти, закривати чи не відкривати!
Щоб не приділити цьому мить, призначену для іншого.
– Михайло Жванецький
