Категорія: Що мені дало АА

«Я підрахував свої роки і виявив, що у мене залишилося менше часу на життя, ніж прожито.
Я відчуваю себе такою дитиною, який виграв коробку з цукерками: перші з’їдає із задоволенням, але коли він розуміє, що залишилося тільки кілька, то дійсно починає їсти їх із задоволенням і смакуючи.

У мене немає часу для нескінченних конференцій, присвячених статутам, законам, процедурам і внутрішнім правилам, знаючи, що нічого не буде досягнуто.
У мене немає часу виносити абсурдних людей, які поводяться не відповідно до їх віку.
У мене немає часу на боротьбу з посередністю.
Я не хочу бути на зборах, де накачуються его.
Я не можу терпіти маніпуляторів і опортуністів.
Мене турбують заздрісні люди, які намагаються дискредитувати найталановитіших, щоб захопити собі їх позиції, таланти і досягнення.

Мені залишилося занадто мало часу, щоб обговорювати заголовки. Я не хочу цього, тому що моя душа поспішає. Занадто мало залишилося цукерок в упаковці.
Я хочу жити з людьми, які дуже людяні.
Люди, які можуть сміятися над своїми помилками, які досягли своїх успіхів.
Люди, які розуміють своє покликання і не ховаються від своїх обов’язків.
Ті, хто захищають людську гідність і хочуть тільки можливо на стороні істини, справедливості і праведності.
Це те, що робить життя гідного життя.

Я хочу оточити себе людьми, які знають, як торкатися до сердець інших.
Люди, які через важкі удари життя навчилися рости і зберегли ніжні дотики душі.
Так, я поспішаю, я поспішаю жити з інтенсивністю, яку може дати тільки зрілість.

Я намагаюся не витрачати даремно жодної з цукерок, які мені залишили.
Я впевнений, що вони будуть більш смачними, ніж ті, які я вже з’їв.
Моя мета – досягти кінця, в згоді з самим собою, з моїми близькими і совістю.
Ви думали, що у вас два життя, і раптом ви розумієте, що у вас була і є тільки одна … »

Автор: Маріо Де Арнанде

1 . Не забувайте викидати сміття … з відра … з голови … з життя ! ..
2 . Коли ваші справи йдуть погано – просто не ходіть з ними.
3 . Самий хороший вчитель в житті – досвід. Бере , правда , дорого , але пояснює дохідливо .
4 . Якщо помилку можна виправити – значить , ти ще не помилився.
5 . Дякуємо тим людям , які увійшли в моє життя і зробили його прекрасним. І ще , спасибі тим людям , які вийшли з мого життя, і зробили його ще кращим.
6 . Завжди знайдеться хтось , кому не подобається те , що ти робиш. Це нормально . Всім підряд подобаються тільки котята.
7 . Якщо хтось на вас лається , злиться або ображається – задавытьрозчавте його своїм позитивом.
8 . Своє життя треба влаштовувати до тих пір , поки життя не почне влаштовувати тебе .
9 . Не хочу вас засмучувати , але у мене все добре !
10 . На граблі не наступаю. Я вже по них танцюю !
11.Рецепт молодості : радійте кожній дрібниці і не нервуйте через кожну сволоту.
12 . Найкращий день – це СЬОГОДНІ!
———————————–
– Любий, ти навіщо пишеш на сайті анонімних алкоголіків, що ти закодувався, що тобі погано, що ти сумуєш за пляшкою?!
Навіщо людям брешеш?! Ти ж ніколи не пив!
– Ти просто не уявляєш , яке у цих людей СПІВЧУТТЯ !
————————————
Якщо в пеклі буде Інтернет, багато хто навіть не помітять, що вони померли.

Цей варіант Традицій для використання в родині був опублікований в одній зі статей журналу «Grapevine» в кінці 60-х років.

1. Єдність сім’ї повинна стояти на першому місці. Іноді це означає, що доведеться поступитися тим, що я хочу заради загального блага.
2. У нас немає поняття «глава сім’ї». Кожен з нас не менш важливий, ніж інший. Рішення, що впливають на сім’ю, приймаються разом, і кожен ділиться своїми почуттями. Зрозуміло, кожному з нас надано право власного рішення в питаннях, що не стосуються інших членів сім’ї.
3. Єдиною умовою членства в сім’ї є бажання бути її частиною. Кожен член сім’ї відповідальний за свою поведінку.
4. Кожен член сім’ї має право «бути ким хочу і робити що хочу» за винятком тих випадків, коли це впливає на когось з членів сім’ї або сім’ю загалом.
5. У кожного члена сім’ї є лише одна головна мета – жити своє життя таким чином, щоб радувати Бога і інших членів сім’ї.
6. Жоден з членів сім’ї не має права давати будь-які зобов’язання за всю сім’ю, не заручившись згодою всіх членів сім’ї.
7. Кожен член сім’ї є відповідальним за надання підтримки сім’ї. Це включає в себе такі обов’язки, як прибирання, приготування, різні покупки для будинку і т.д. Внесок жодного з членів не рахується більш-менш важливим, ніж внесок будь-якого іншого.
8. У кожного члена сім’ї є якісь здібності або таланти, і вони можуть бути використані на благо всім іншим. Жоден з членів не має права вимагати винагороди за ці здібності і таланти.
9. Жоден з членів сім’ї не має більшого «авторитета», ніж інші члени; але існують обов’язки і справи, якими слід займатися заради блага всієї родини.
10. Кожен член сімейства має право на свою думку щодо речей, які не стосуються цієї родини. Однак, інші члени сім’ї не зобов’язані погоджуватися з цією думкою або ж брати участь в сторонньої діяльності. При цьому кожен член сім’ї повинен пам’ятати, що їх дії впливають на репутацію всієї родини.
11. Жоден з членів сім’ї не керує іншими в питаннях переконань та методів. Кожен має право говорити за себе, а не за всю сім’ю.
12. Принцип сімейної згуртованості завжди важливіше індивідуума. У деяких питаннях членам сім’ї доведеться согл

Вітаю, мене звати Тарас, я алкоголік. сьогодні рівно 9323-й день моєї чудової (тверезої) подорожі із Програмою АА.

Від самих початків відвідування АА я розумів все буквально… без заморочок, без філософствування та пошуків «а чому, а для чого»…

Певний час я був активним у житті АА м.Львова, я відвідував – усі наявні групи АА. Я їздив на усі Форуми АА. А одного разу, після якоїсь суперечки, (щось ми намарно сперечалися під час створення Інтергрупи) я вийшов обурений та розчарований, і я сказав, що колись я поїду в Америку, подивлюся як там і що… і тоді я вам тут усім розповім як повинно бути…

Так склалося, у процесі виздоровлення я вирішив допомагати іншим, слабшим від мене. і на Різдво разом із іншими членами АА ми пішли волонтерити. Ми готували а потім ділилися у Свят Вечір із самотніми та безпритульними… Так склалося що із плином часу я став працівником цієї громадської організації.

Працюючи в громадскькій організаціі, яка займається допомогою безпритульним, я відвідував багато різних семінарів та тренінгів. На одному з них у Києві, перед закінченням нам роздали анкети. Нас попросили пофантазувати про наш розвиток а саме, – який досвід нам потрібен, які соціальні органзації я б хотів відвідати та яке місто і штат я хотів би відвідати у США?….  Я незнав що писати. Я підглянув у інших. Люди писали все що завгодно Техас, Лас-Вегас, Маямі, Сан-Франциско і Нью Йорк. Організаторка побачила мою розгубленість і запитала мене, – «а що ти знаєш про Америку?» – я покрутив у голові, що знаю лише Акрон штат Огайо…. це те “загадкове” місце про яке я читав у книзі Анонімні Алкоголіки… і мабуть це єдине місце у США де б я хотів побувати, – я так в цій анкеті і написав….

Через два-три місяці мені хтось із Києва   зателефонував і попросили написати ессе та надіслати скан мого паспорта.  Я довго недумав та на якомусь нічному чергування в осередку допомоги безпритульним – зробив все необхідне.
Ще через якийсь час мені знову з Києва зателефонували та сказали, що термін дії мого паспорта закінчується, і якщо я зацікавлений то бажано якнайшвидше виготовити новий. Оскільки закордонний паспорт – річ завжди потрібна, я вирішив що є нагода зайнятися його виготовленням.
Потім ще телефонували разів три може чотири по різним дрібничкам…. більше того, я їхав у Київ на річницю АА та це зівпало із відкриттям візи у посольстві США, на той момент я вже був 14-тим у списку. Згідно їхньому положенню у поїздку вирушить 10 осіб, і 4 особи вони взяли для перестраховки.
Співбесіду ми пройшли блискавично, і паспорт залишився у організаторів а я зайнявся своїми справами. Минув час, і я про це забув… паспорта мені не потрібно, й я живу своїм буденним життям.

І тут мені телефонний дзвінок із Києва від організатлрів, приблизно 2-га година дня, нагадує та благає, дуже мене просить приїхати й бути готовим до поїздки в Америку, оскільки я вже дванадцятий у спику!!! Хто ж відмовиться – подумав я…

Відпрацювавши день, я розповів про це на роботі, – на той час я працював водієм у Спільноті для безпритульних, – і мені директор сказала – “їдь, такий шанс буває раз у житті, ми якось собі порадимо”. Я сказав що немаю грошей на білет до Києва. І Олеся мені дала 100 грн. (квиток поїдом у купе в той час коштував 92 грн.) І я поїхав додому, що бачив спакував без особливої надії вирушив на залізничний вокзал. А там народу тьма, усі їдуть до Києва, День Незалежності. Квитків нема. У якийсь момент я запанікував, я пробігся по усім можливим варіантам в касу повернення,  військовий зал, до чергового по вокзалу і т.д. зрозумівши що вся надія лише на Вищу Силу, я заспокоївся, дістав 100 гривневу купюру і зайняв чергу біля каси номер 5.  Стою, рюкзак на плечах, гроші та паспорт в руці,  чекаємо на проходящий поїзд Вроцлав-Київ, і раптом мене хтось ніжно стукає по плечі із словами «мужчина вам мабуть дуже потрібно у Київ», я повертаюся і бачу жіночку із каси повернення квитків яка тримає квиток в руці, вона протягує мені квиток із словами “у вас дві хвилини”, я їй віддаю ту сотню і біжу на перон, вона мені ще кричала який вагон і т.д., але я вже цього не чув, я летів, вибігаючи на перон, я бачу що сходи уже накриті, поїзд рушає а в відкритих дверях  на моє щастя стоїть мужчина, я знімаю свій рюкзак та жбурляю у нього і сам заскакую слідом вже на ходу. Потім розібралися, він провів мене на моє місце… іду. втомлений я міцно заснув…

З ранку, я вийшов із поїзда і мене як того іноземця ведуть по Києву за допомогою телефону. Метро таке-то вийди там, я вийшов відзвонююся, мені кажуть перейти на іншу вулицю та їхати автобусом до якоїсь там зупинки. Я доїхав, знову телефоную. Дістався я того офісу, спраглий, голодний та не виспаний… заходжу у якийсь кабінет і бачу як молода білява дівчина, сидить у пів оберта до мене та розмовляє по телефону, мовчки мені показує рукою на крісло мовляв сідай. Я скинув свій рюкзак і сів.

Я чітко чув як ця білявка, комусь говорила у трубку «да, я вас розумію, ну щож значить іншим разом», білявка прощається кладе слухавку та повертається до мене іх фантастичною посмішкою…. й каже «що ж, хтось не дарма приїхав із славного міста Львова». Я незрозумів що вона має наувазі…. тоді вона каже «ти десятий» девять уже у залі чекають на інструктаж…

 Так вийшло що у цій поїздці я був у багатьох містах та все оминаючи Акрон. І в останній тиждень я почав божеволіти, я вже так близько але не можу потрапиши до будинку Боба та до нього на могилу. Я писав у різні структури АА, я десь телефонував і все без результатно…. аж тут раптом я пригадав собі що знаю такого Ришарда, який колись, дуже давно був у Львові… я через Варшаву та Канаду знаходжу його номер телефону… Ришард мені каже, – «що без проблем, сідай в Автобув і їдь – я тебе зустріну»… в останні вихідні нашої робочої групи в Америці, ‘наші’ учасники десь знайшли «Рускій ресторан» і вирішили собі влаштувати п’янку… – це була просто фантастична нагода, щоб мені від них сачканути. Я усіх повідоми що я простудився від кондиціонера продуло…

Ришарад зустрів мене на автовокзалі, його легко було упізнати по жовтій книзі у руквх. Він показав мені свій будинок та місце роботи (реабілітаційний центр), я ночував у нього вдома. А в неділю раненько, ми поїхали до будинку Боба… це фантастичні відчуття, доторкнутися до історії, посидіти в кухні, в якій творилася наша Програма та найбільші суперечки що формували мою історію перемін… позаглядати у шухлядки для взуття і побачити порожні пляшки цих часів….

І дуже багато цікавих та фантастичних дрібничок (фотографії, малюнки, картини, рукописи, листи, збірки книг і т.д. Потім Ришард спитав  у Іергової по будинку як нам потрапити на кладовище і як ми зможемо віднайти його могилу? Чергова по будинку нам пояснила дуже просто: «заїжджаєте на кладовище і повертаєте вліво. Там де найбільше квітів – це і є могила др.Боба».

Я підійшов, у мене по тілу, пробігли стадо мурашок…. я побачив медальончики-таблетки із різними термінами тверезості. Я стояв та розглядував, прагнув осягнути усю глибину історії, але мене збивали постійні бібікання поїжджаючих машин. Я оглянувся і непобачивши нікого спитав: «Чого вони сишнялять? Тут нема ні пішоходного переходу і жодних перешкод не видно». Поки я розглядав наступні медальончики проїхало ще з 5-7авто, і тут Ришард мені говорить «Вони нам сигналять»! вони бачуть до кого прийшли люди!!!…

…. а багато років до цього, я лежав в обісцяному ліжку третьої наркології і плакав… мені здавалося що життя закінчене…  тоді я не знав що є таке місто Акрон у штаті Огайо… тоді я реально нічого не знав… хоча вважав що знаю все. І я повірив людям які мали віру та бажання змінитися… але це вже інша історія….

ОБІЦЯНКИ 9-ГО КРОКИ
Якщо ми старанні в цій фазі нашого розвитку, ми будемо здивовані ще перед тим, як половина шляху опиниться позаду.
– Ми пізнаємо нову свободу і нове щастя.
– Ми не будемо шкодувати про наше минуле і, разом з тим, не схочемо забувати про нього.
– Ми дізнаємося, що таке смирення, душевний спокій, і ми пізнаємо світ в серці.
– Як би низько ми ні впали в минулому, ми зрозуміємо, що наш досвід може бути корисний іншим.
– Зникнуть відчуття непотрібності і жалості до себе.
– Ми втратимо інтерес до речей, які підігрівають наш егоїзм, у нас з’явиться зацікавленість в інших людях.
– Егоїзм зникне.
– Наш погляд і ставлення до життя повністю зміняться.
– Страх перед людьми і страх економічної нестабільності залишать нас. Ми інтуїтивно знатимемо, як поводитися в ситуаціях, які раніше спантеличували і ставили в тупик. Ми раптово зрозуміємо, що Бог робить для нас те, що ми самі не змогли зробити для себе.
Чи не занадто екстравагантні ці обіцянки? Ми думаємо, ні.
Все це відбувається серед нас: з одними раніше, з іншими пізніше.
– Все це стає реальністю, якщо ми працюємо над цим.

• «Деякі рішуче заперечують позицію А.А. про те, що алкоголізм – це хвороба.
• Вони вважають, що така концепція знімає моральну відповідальність з алкоголіків. але
• будь-який член А.А. знає, що це зовсім не так. Ми не намагаємося використовувати концепцію
• хвороби для того, щоб позбавити членів А.А. від відповідальності. Навпаки, ми
• використовуємо факт цього смертельного захворювання для того, щоб накласти на алкоголіка
• найважче моральне зобов’язання – пройти Дванадцять Кроків для одужання.
• На самому початку, коли у людини тільки формується пристрасть до випивки, він
• найчастіше винен в своїй безвідповідальності. Але коли він переходить на стадію
• компульсивного споживання алкоголю, він вже не може нести повну відповідальність за
• свою поведінку. У нього з’являється одержимість, яка змушує його пити знову і
• знову, і фізична чутливість до алкоголю Зрештою все це веде до
• божевілля і смерті.
• Але коли його змушують усвідомити своє становище, то йому доводиться прийняти програму
• А.А. по духовному відродженню ».