У США слово «intergroup» (Інтергрупа) має дещо інше значення ніж у нас. Перш за все, є дві паралельні лінії обслуговування:
– одна включає обраних уповноважених, делегатів і структури, які вони створюють до Конференції загального обслуговування, і є голосом колективної свідомості АА;
– друга, включаючи Інтергрупи та центральні офіси, створена для передачі послання АА за допомогою засобів, які виходять за межі можливостей будь-якої окремої групи чи окремої людини. Саме цій другій лінії послуг і присвячена ця стаття.
Співзасновник АА Білл В. розглядав Інтергрупи як важливий компонент «діючого АА». Сімдесят років тому, в листопаді 1951 року він писав, що “Інтергрупи виконують ті завдання, які не можуть виконати окремі члени АА і групи АА. Вони об’єднуються і задають ритм АА на своїй території”.
І Білл, і доктор Боб дуже рано визнали потребу у розвитку Інтергруп. Перша Інтергрупа була заснована у жовтні 1939 року в Клівленді, лише через 4 роки після першої зустрічі Білла та Боба. Це була група із семи осіб, які збиралися раз на місяць «для координації розміщення інформації у лікарні та надання спонсорської допомоги»*. Доктор Боб не лише підтримував її роботу, а й брав у ній активну участь. «Іноді під час зустрічей учасники починали перекрикувати один одного як у пабі. Одного разу доктор Боб підвівся, змусив аудиторію замовкнути і сказав: «Панове, ми члени АА. Нехай принципи АА також застосовуються до робочих зустрічей. Ви є слугами своїх груп, і тут ми збираємося, щоб реалізувати рішення, розроблені нашим комітетом. Дозвольте гороврити по одному. Давайте проведемо цю зустріч, щоб служити Богові та нашим друзям». Відтоді щоразу, коли Боб відвідував зібрання, більше не було сварок» (Доктор Боб і славні ветерани, стор. 288-9, неавторизований переклад).
Друга Інтергрупа була заснована в Чикаго, де алкоголічка на ім’я Сильвія орендувала місце в передмісті для зустрічей АА. Незабаром телефон був настільки зайнятий справами АА, що особистий секретар Сільвії, Грейс, була поглинена справами АА. Після статті Джека Александера в “Saturday Evening Post” він пережив облогу, подібну до нью-йоркського офісу, і виникла потреба в організації його діяльності. Тож А.А. орендував приміщення в центрі, як згадує Білл, «Грейс найняли туди, щоб направляти потік претендентів на донесення наших ідей згідно Дванадцятого Кроку, допомагати в організації госпіталізації або інші питання. Це був перший організований міський офіс служби АА» (АА дорослішає, с. 30). За Чикаго пішов Нью-Йорк у 1942 році, Колумбус у 1943 році Лос-Анджелес у 1944.
Один ветеран, тверезий з 1940 року, згадує цей час: « у ті дні було нелегко знайти АА, і ми дотримувалися цього. Про нас знали ретельно відібрана група священнослужителів, суддів і поліцейських, наші номера телефонів не було в інформаційних довідниках. Завдяки цьому ми були впевнені, що всі, хто нас знайшов, доклали достатньо зусиль, щоб довести щирість свого прагнення до тверезості.
Публікація Дванадцять Традицій у 1946 році, включаючи Третю традицію: – «Єдина вимога для участі в АА – це бажання зупинити пиття», значно підвищив рівень толерантності до новоприбулих і обмежили роль суб’єктивних оцінок чистоти намірів новачків.
Багато офісів, наприклад, у Чикаго чи Лос-Анджелесі, зформувалися навколо приватних офісних телефонів, який надавали як контакт AA. Інші – наприклад, у Нью-Йорку, Ньюарк, Нью-Джерсі, Едмонтон – були засновані як філії клубів АА.
Ці клуби тоді були центром діяльності АА та пов’язаних із нею соціальних послуг.
Іноді вони також служили пунктами розповсюдження публікацій АА, і там же були й іншні соціальні послуги. З часом робота служб відокремилася від клубів. У потоці великої кількості справ, Інтергрупи започаткували окремі офіси, а іноді вони й досі працюють таким чином, у спільному приміщенні. В інших місцях офіси будували поряд з наркологічними реабілітаційними закладами.
Перш ніж у 1951 році було скликано першу Конференцію загального обслуговування, вона працювала вже є принаймні 16 Інтергруп і центральних офісів, які обслуговують групи АА у різних частинах країни. Хоча їх створення було раніше а ніж Загальна Конференція по обслуговуванню, вони не стали її частиною (за винятком Чикаго), оскільки вони були призначені для інших завдань. Іноді це призводило до перекриття послуги, особливо в областях, які є спільним доменом обох гілок, напр публічна інформація. Подібні проблеми вдалося вирішити завдяки обміном досвіду і покращення зв’язку між Інтергрупами та службами загального обслуговування.
Я не думаю, що ви можете краще оцінити важливість Інтергруп, ніж Білл у журналі Grapevine за червень 1946 року, написавши, що «небеса, звичайно для кожного з них щалишило відведене окреме місце.»
Сьогодні в США та Канаді існує близько 1500 Інтергруп, офісів і служб інформації. Вони створюються та підтримуються місцевими групами.
Кожна Інтергрупа унікальна, тому що вона задовольняє специфічні потреби і очікування своєї спільноти та підзвітна групам, котрим служать. Як правило, кожна група обирає свого представника для: Інтергрупи.
Представники збираються час від часу та обирають комітет правління або рада директорів, яка безпосередньо керує офісом та подає звіти про свою діяльність представникам. Вони в свою чергу інформують свої групи. Безперебійний потік інформації в обох напрямках має принципове значення, оскільки саме групи вирішують питання фінансового утримання офісу.
Щороку у вересні організовуються семінари для обміну досвіду між інтергрупами АА, центральними офісами та загальними службами. Семінарські заняття добре охоплюють широкий спектр тем відображення сфери діяльності Інтергруп: несення послання АА, волонтерська робота, проблеми з оргтехнікою, фінансова підтримка, розподіл Література А.А. і т.д. Останнє питання є особливо важливим для Спільноти. Без Інтергруп, з початку 1970-х років був би неможливим такий великий розвиток літератури який ми маємо на сьогоднішній день.
На основі статті:
“A Lot of History Enlightens Work of Intergroup/Central Offices Today”, BOX 459, february/march 2002
