інтерв’ю
“Головне – безмежне бажання тверезого життя”
Розмова з членом АА.
– Розкажіть про себе, як Ви прийшли до АА, який ваш досвід тверезості?
– Я в АА знаходжуся з липня 2004 року. Я давно мав проблеми з алкоголем і я їх визнав. В 1997 році я закодувався, втримався три роки, від тоді чотири роки я думав, що можна тихенько по чуть-чуть вживати. Але ця хвороба принижує, тому більше ніколи не можна собі дозволяти вживати спиртні напої. Якщо ти визнаєш, що в тебе існує ця проблема, і що вона заважає тобі жити, значить треба приймати рішення: або ти п’єш і вмираєш, підкоряючись цій хворобі, або не п’єш і живеш. Ця хвороба дуже тяжка, але дуже легко лікується: треба тільки не пити, і це є лише одна умова.
– Тобто треба зробити радикальне рішення?
– Ну, а як інакше? Треба ще до того як приходити сюди в АА, визначити, що в тебе є ця проблема. Існують матеріали про біографію нашого засновника Біла Вілсона. Його історію можна практично до 99% відтворити на кожному. Тут є принципи, по яких і складалася ця програма “12 кроків”.
– Розкажіть коротко про заснування та історію групи АА в м. Івано-Франківськ.
– Наша група в Івано-Франківську називається «Єдність». В 2010 році в грудні місяці ми святкували свою 8-му річницю. Вона була заснована за участю тодішнього отця-мітрата Миколи Сімкайла, світської влади, груп, які приїхали із Одеси та інших міст.
– Яка управа АА?
– Є Секретар, який обирається на один рік
– Як давно Рух АА почав діяти в Україні, адже у світі він відомий, мабуть, ще давніше?
– В 1935 р. вийшла книга Анонімних алкоголіків і поширилася в Сполучених Штатах Америки. Тому вважається роком заснування 1935. А в Україні цей рух з 1989 року. Перші групи були створені в Луцьку, Києві, Одесі і розширились по всій території України.
– Яка методика чи то особливість спільнот АА у подоланні згубної звички?
– Справа в тому, що оздоровчий процес людини в АА проходить серед тих людей, які самі себе визнають алкоголіками. Принцип полягає в тому, щоб поділитися своїм щоденним досвідом тверезого життя, розповісти, що кожен робить для того, аби не підняти сьогодні першу чарку. Ми не маємо штату, якихось підрозділів.
– Проглядається рівність між тими, які щойно прийшли, та тими, які вже давно в АА?
– В нас є абсолютно демократично, всі є рівні між собою. Єдине, що з більшою повагою відносяться до тих людей, які мають довший термін тверезості. Ми говоримо, що між людиною, яка п’є і людиною, яка не п’є, різниця в одну чарку, і все.
– Відомо, що анонімність є духовною основою членів спільнот АА. Також особливістю груп є нерозрекламованість. Чи не є це гальмом для поповнення рядів груп АА?
– В наших традиціях (в АА окрім “12 кроків” є “12 традицій”) одинадцята традиція говорить: «Наша політика суспільних відносин ґрунтується на привертанні, а не на рекламі, нам потрібно зберігати особисту анонімність у спілкуванні із ЗМІ». Тобто я не маю права говорити від імені АА, я можу говорити від імені себе самого. Наприклад, мені Олегу, не називаючи прізвища, програма “12 кроків” допомагає тверезо жити уже шість з половиною років. В нас є друкований орган – це є журнал «Джерело».
– Як би ви бачили роль духовенства у сприянні поширення інформації про АА, як священики могли би допомогти? Чи запрошують священиків на збори?
– Дуже велику роль! Священики можуть в своїх проповідях розказувати про АА, про хворобу алкоголізму. Ми ділимося з ними матеріалами. У нас кожного першого понеділка проводяться відкриті зібрання, на які запрошуємо священиків, а коли є конференція, то запрошуємо і вище духовенство, були також семінаристи. Я розумію, що священик не буде займатися АА, але якщо він буде знати, що існує такий Рух, то він може близьким до узалежненених осіб підказати, що навпроти Катедри в понеділок, середу і п’ятницю о 18:00 год. ми збираємося. До того ж, ми маємо благословення церковне, найвищого ієрарха Папи Івана Павла ІІ.
– Знаю, що в “12 кроках” АА йдеться про допомогу могутньої Сили, але кожен може розуміти її по своєму. Прокоментуйте будь-ласка.
– Греко-католики Вищу силу розуміють у своєму значенні, інші – по-своєму. Ми є інтернаціональні, ми за межами конфесій. А зв’язок з Церквою полягає в тому, що 90% груп, створені при церквах, тобто церква надає приміщення, благословляє на такі справи, головно духовно нас підтримує. Папа Іван Павло ІІ назвав програму АА найдуховнішою програмою ХХ ст. Він це сам говорив при житті. А після візиту патріарха Кіріла в Київ до нас приходили люди православного віровизнання і приносили матеріали, що їм також радять, рекомендують входити в контакт з групами АА, при церквах створювати можливості для зборів груп АА. Тобто духовенство може брати найбільшу і найефективнішу участь.
– Що би Ви сказав тим, котрі б хотіли перестати пити?
– В першу чергу треба розібратися з собою. Алкоголізм – це хвороба індивідуальна і лікується вона тільки індивідуально. Треба зрозуміти, що твоя тверезість потрібна не для жінки, дітей, а в першу чергу для тебе. Якщо тобі це потрібно, якщо ти прийшов до висновку, що тобі алкоголь просто заважає, тоді ми поможемо. Недавно до нас прийшла жіночка з чоловіком і каже, що я вам даю свого чоловіка, бо він алкоголік. Було видно, що вона його помила, покупала, прибрала. Я кажу: “добре жіночко, ви свою роль проводаря зробили, тепер задамо питання вашому чоловіку: Ви вважаєте себе алкоголіком, у вас є проблеми з алкоголем, вам заважає алкоголь жити?” А він каже “ні” та виправдовується. Я кажу: “шановний, про що ми будемо з вами говорити; тут ніхто не буде прив’язувати, є принцип добровільності і безмежного бажання почати тверезе життя”. В мене це бажання тримається 6,5 років, є тут люди уже по 8 років, є новачки, є три місяці, різні. Зміст в тому, щоб приходити сюди не тільки тоді коли тобі погано, а й тоді, коли добре, щоб допомогти іншим, тим які не довго в АА. Хотілося би попросити, щоб також приходили жінки.
– Мабуть в деякій мірі жіночий алкоголізм є тяжчий?
– Всім важко, просто вони мають деяку специфіку, ми знаємо про це. Спочатку треба хоча б місяць ходити, сидіти і набиратися інформації. В нас невеличка група. Кожен член АА – це моя частинка серця і дуже боляче, коли ми роками витягуємо людей, а вони зриваються.
– Чи є ще в інших містах нашої єпархії групи АА?
– Ні, немає, але якщо б священики нас підтримали, то можна було б організувати більше груп.
Розмову вів Ігор Ліпчанський
